«Громадське радіо»
Анастасія Багаліка: Як знайшли печатку і як її повертали?
Олександр Алфьоров: «Розкопки» 19 сторіччя — це просто пограбування. Тоді ще не було археології як науки. Російська імперія так починає фондувати збірки, колекції, все потрапляло в Росію, так продовжувалось і в радянський час. Так більшість історичних шедеврів потрапили до російських колекції. Так продовжувалось і в роки незалежності — знайдене в Херсонесі, наприклад, передавалось до Росії. Це було поле діяльності російських археологів.
Зараз же вперше за сторіччя нам щось повернули. Так, не зовсім законно, але вивозили теж незаконно. Тоді, в 80-х роках вирішують святкувати 1500 років Києву, але в плані археології місто було бідне. Для розкопок залучають російських археологів, починаються масові розкопки.
В Києві історичні шари перемішані через будівництва, підземні роботи. В той час печатка потрапила в руки одному із російських археологів, він її і вивіз. На той момент вже було зображення печатки Святослава із двома двозубами. Цей археолог нещодавно помер, печатку намагались продати Новгородському музею.
Але варто розуміти, що це не археологічна знахідка, цей чоловік купив печатку у робітників, які тоді працювали в Києві і мали доступ до історичного шару. Племінники цього археолога зв’язались з музеєм у Новгороді. Цей музей неодноразово вже купував подібні речі, фальсифікував їх походження.
Я проходив службу в полку «Азов», де є багато росіян. От вони почули про цю печатку, бо музей все не міг зібрати необхідну суму (50 тисяч доларів), але зібрав академічну експертизу — про печатку вже знали. От до нас і дійшла інформація про печатку, що перебувала у «30-річному московському полоні». Її не хотіли продавати в Україну.
Вже під час музейної презентації ми оголосимо всі деталі цієї операції. Ще вирішуємо, в який музей передамо. Але перед цим продемонструємо печатку громадськості, покажемо результати експертиз. Сама печатка свинцева, розміром з п’ять копійок.
Андрій Куликов: Так це відтиск, а не печатка?
Олександр Алфьоров: Так, його прикріплювали до документів. У світі є лише два екземпляри подібних печаток, якими робили такий відтиск. Бо після смерті власника або при появі підробок печатки знищувались.
На цій печатці два княжих знаки, на одній стороні — слово «князь» грецькою мовою, на іншій — залишки імені Святослав на грецький манер. Печатка датується 968-970рр. і належить до періоду, коли Святослав осів у Болгарському царстві і увійшов у зовсім іншу сферу вертикалі влади та політики. Якщо в Києві княже слово важило усе, то там, у Візантії, інструментарієм були листи, акти. Тому Святослав увійшов у дипломатію того часу, підчинився дипломатичній традиції тодішнього центру світу — Європи.
Андрій Куликов: Как именно добыли печатку?
Олександр Алфьоров: Яка б не була спецоперація, це було повернення печатки з «полону». В операції брали участь підставні особи. Перетинали кілька кордонів. Спецоперація тривала два тижні, було задіяно дуже багато людей.
Так ми даємо ляпаса всій тій історичній пам’яті, яку намагаються «прокрутити» в Росії. А сама печатка там проходила як знахідка з Ладоги, а не з Києва.
Анастасія Багаліка: Чи є у вас оригінали експертизи? Чи не звинуватять вас в Росії у вивезені копії?
Олександр Алфьоров: Російські експерти знали про печатку, знали, що вона справжня. Експертиза наразі проводитиметься для громадськості.
Андрій Куликов: Почему именно Новгород?
Олександр Алфьоров: У Новгороді завжди знаходили старі печатки. І там розпочали практику купівлі таких печаток у чорних археологів, вони сформували свою колекцію, купуючи предмети з України.