«Я навчився збирати маленькі перемоги», — ветеран Ігор Холодило

Тетяна Трощинська: Що для вас означає сьогоднішнє свято?

Ігор Холодило: Я хочу привітати всіх захисниць і захисників, які безпосередньо причетні до цього, тому що це багато вікове прагнення до свободи нашої нації, і воно зараз втілюється в такій формі.

Це свято набуває змісту, і для тих, хто торкнувся війни, це має дуже конкретне значення. Дещо прикро бачити на шпальтах різних видань намагання профанації цього свята, перетворити його на зразок якогось 23 лютого, коли вітають хлопчиків. Це свято – не чоловіків, це свято захисників і захисниць, адже ми забуваємо, яку важливу річ відіграють жінки в цій війні, і великий їм за це уклін.

Тетяна Трощинська: Сьогодні в таксі пролунала така річ, яка мене дуже вразила. Таксист сказав: «Я не знаю, почему они празднуют. Я не знаю, почему люди, которые являются пушечным мясом, еще радуются по этому поводу?»

Ігор Холодило: Так, це загальна відома думка, зокрема її поширювала Росія для деморалізації української армії. Вони сіяли цю тривогу і в суспільстві. Це намагання зберегти рабську психологію, не психологію переможців, а психологію рабів, які чогось бояться, які собі не належать, які не бачать себе у майбутньому. Ця тема тотальної зради – це відголос цієї рабської психології. І, на жаль, в суспільстві переважна кількість людей, які так чи інакше до цього дійшли. Наше з вами завдання змінити цю психологію, перш за все у дітей, і виховати людей, які не будуть рабами. Тоді саме собою зникне такі відношення до свят. Ми святкуємо своє свято як захисники. Тут дуже просто – ви або воїн, або раб.

Тетяна Трощинська: Як війна змінила вас?

Ігор Холодило: Вона кардинально мене змінила у всіх відношеннях, і ці зміни я продовжую в собі бачити. Я в багатьох речах бачу для себе прогрес як особистість, перш за все. На війні я видавлював з себе рабську психологію. І зараз тільки починаю розуміти, наскільки це небезпечно – мати таку психологію. Коли в 2014-му році в Станиці Луганській я говорив із командиром батареї гаубиць, яка стояла поруч біля нас, я бачив в ньому рабську психологію. Він говорив: «З ким ми воюємо? Та в нас це не таке і те не таке». Мене це дуже обурювало. Тоді я зрозумів: або ми перестанемо бути рабами і виграємо цю війну, або ми так і залишимося рабами.  

На війні я видавлював з себе рабську психологію

Тетяна Трощинська: Як має виглядати цей виграш?

Ігор Холодило: Це має виглядати як мир. Не потрібно наказувати негідника, потрібно жити щасливо, і він сам здохне від заздрості. Ми повинні жити щасливо і багато, та для цього потрібно захищатися. Я сьогодні почув дуже цікаву думку, що попри не саму хорошу забезпеченість нашої армії, по силі духу і боєздатності, ми маємо одну із самих боєздатних армій в Європі.

Тетяна Трощинська: Перед Днем захисників України соціологічна група «Рейтинг» провела опитування, і за їхніми даними, 54% опитаних українців сказали, що готові відстоювати територіальну цілісність із зброєю в руках. І серед них більше україномовних і забезпечених. Чи це достатня цифра? І чому більше забезпечених?

Ігор Холодило: Так, це є достатньо, тому що захищати свою землю зі зброєю в руках – це досить серйозне рішення.

Щодо більшості забезпечених, то тут розвінчується міф, що на війні люди, які себе не знайшли в житті, тому пішли спочатку на Майдан, потім взяли зрою в руки. Це все дурниці. Насправді, тут немає нічого  спільного із тим, що нам нав’язувала пропаганда.  У забезпечених людей є чітке розуміння захисту кордонів. Вони захищають свою сім’ю, своє місто, свою громаду, свою країну, тому що вони прагнуть нормального цивілізованого життя. І ніяка влада як тоді їх не зупинила, так і зараз не зупинить, тому що вони володіють своєю долею і прийняли остаточне рішення.

Люди почали міняти свою свідомість від цього рабського поняття, що від нас нічого не залежить і ми ні на що не впливаємо

Тетяна Трощинська: Якщо взяти Україну зразка 2014-го і зразка 2017-го року, ви для себе бачити перемоги в мирному житті?

Ігор Холодило: Звичайно. Той тренінг по соціальній адаптації, який я пройшов, навчив мене елементарних речей. Він навчив мене збирати маленькі перемоги. Ми завжди прагнемо великої перемоги, через що втрачаємо наші маленькі радощі та маленькі перемоги, які витираються з пам’яті.

В суспільстві є очевидні зміни. Війна, як би це дико не звучало, почала цементувати націю. Люди почали міняти свою свідомість від цього рабського поняття, що від нас нічого не залежить і ми ні на що не впливаємо. Ми почали переходити до більш активних дій, і почали розуміти, що ми на щось впливаємо.

Зрозуміло, що цю олігархічну владу не можна скинути одним ударом, це дуже затяжна війна, яка буде продовжуватися в середині держави, поки ми змінимо цю владу. Але ми на шляху цих змін, і це мені подобається. Плюс мені подобається, що молоде покоління починає по-іншому мислити, менше бачити себе на заробітках за кордоном, а розуміють своє місце в цій державі. Вони хочуть займати відповідні посади з часом, щоб нести зміни в нашій країні.

Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі.