«Громадське радіо»
В студії працюють Альона Бадюк та Михайло Кукін.
Альона Бадюк: Щойно ми прослухали нову пісню Анжеліки Рудницької «Вірю» й вітаємо в студії відому співачку, художницю, телеведучу легендарного хіт-параду «Територія А», громадську діячку та організатора благодійного вечора «Вірю. Чекаю. Люблю».
Анжеліка Рудницька: Так, ви згадали «Територію А», яка була як раз першим українським хіт-парадом. В свій час вона формувала українську музику, створювала гарне реноме всьому українському, чого б це не стосувалося, — людей, мови, музики, новинок. Ми намагалися показувати всі інновації, які тільки могли бути в програмах про мистецтво.
Гадаю, це і є той правильний шлях до об’єднання людей — треба робити класний, модний, якісний продукт, тоді всі захочуть це бачити, чути, бути як ти. Тоді тисячі дівчат стриглись, вдягались, як я, видирали ґудзики з мого одягу…
Альона Бадюк: Тоді саме формувалася українська музична культура. В цьому полягає феномен «Території А»?
Анжеліка Рудницька: Так, тому ми й згадуємо її, хоча пройшло вже 20 років. Ми якраз проводимо благодійну акцію в рамках цього двадцятиріччя. Мені кажуть, що треба святкувати, але коли йде війна, ми не святкуємо, а відзначаємо. На честь такої дати відбудеться 20 благодійних концертів, серед них і вечір «Вірю. Чекаю. Люблю».
Михайло Кукін: Саме на цьому вечорі і буде презентовано кліп? Правда, що в ньому знявся «кіборг»?
Анжеліка Рудницька: Так, але ім’я його ми поки засекретили. Всі, хто захоче з ним познайомитися, побачити, як українські «кіборги» стають українськими зірками, може прийти на цей вечір. Користуючись нагодою, вітаю його з днем народження.
Альона Бадюк: Колектив «Громадського радіо» приєднується до привітань. Як ви з ним познайомилися?
Анжеліка Рудницька: Ми були знайомі ще до початку війни. І тут я записую пісню про війну, про чекання коханого… Можна було б обрати актора для зйомок у кліпі, але більш чесно було показати реальну людину.
В кліпі також знімалися волонтери, а ще маленький тримісячний хлопчик, що певно було б рекордом України, але в той момент ми про це не подумали.
Всі охочі можуть прийти на презентацію кліпу, що відбудеться 1 березня о 19:00 в кінотеатрі «Кінопанорама». Це буде відкрита тусовка. Там можна буде побачити кліп, а також буде концерт і виставка. Білет коштує 100 гривень, і зібрані в той вечір кошти підуть на лікування іншого «кіборга», Дмитра Бондара, який зараз у госпіталі.
Альона Бадюк: Якої допомоги він потребує?
Анжеліка Рудницька: Протягом року не може зарости його нога, там не вистачає 15 сантиметрів кістки. Нещодавно пройшла операція, чекаємо на її результати, бо до недавнього часу казали, що є загроза ампутації. Наші лікарі з їхною турботою та стараннями не можуть справитися, тому хочемо відправити його на лікування за кордон.
Михайло Кукін: Ви не лише співачка, а й художниця. І цей ваш талант теж відкрився через трагедію…
Анжеліка Рудницька: Талант відкрився, коли тотальна перевтома вилилася в параліч, і я півроку не могла ходити. Потім була реабілітація. Тому коли дивлюсь на наших енергійних хлопців, хочу прискорити їх одужання.
В той складний час я і вирішила розмалювати темну смугу життя в яскраві кольори.
Альона Бадюк: Ви, певно, на власному досвіді знаєте, наскільки у такій ситуації важлива підтримка…
Анжеліка Рудницька: Звичайно. Це не тільки щось матеріальне, а й просто хороше слово. Коли питаю у хлопців, що привезти в госпіталь, то кажуть, що гарний настрій. Діма Бондар мене вразив тим, що спершу казав: може, комусь іншому зберемо кошти, кому більше потрібно? Він зараз в інтернеті волонтерить, допомагає.
Альона Бадюк: Ви часто буваєте в зоні АТО?
Анжеліка Рудницька: Я була там з концертом в 2014 році, потім в основному мандрую по госпіталях тут, але збираюся їхати туди знов.
Альона Бадюк: Як ви ставитеся до того, що багато ваших колег з шоу-бізнесу наче як несуть мир та світло, але насправді не мають чіткої громадянської позиції. Як ви гадаєте, чи є у артиста моральне право не мати чіткої позиції?
Анжеліка Рудницька: Я не вірю людям, які кажуть на сцені «я вас люблю», а коли треба підставити плече людині чи країні, ця любов у них щезає.
Альона Бадюк: Ви ж розумієте, про кого йдеться? Ви з ними спілкуєтеся?
Анжеліка Рудницька: Розумію, але на них у мене немає часу. Я зараз спілкуюся з тими людьми, які є моєю країною. Це люди-мурашки, які роблять маленькі, але дуже важливі справи. Ми з ними їздимо в дитячі притулки, до біженців, проводимо аукціони, збираємо кошти. Це і є наша країна. Не треба говорити, що я — голуб миру, треба ним бути.