Лариса Денисенко: Ты можешь посоветовать свои новые произведения или те, которые ты переводила? Или те, которые ты читала сама.
Міла Іванцова: Я дуже не люблю давати поради, що почитати. Всі люди різні. Якщо говорити про мої книжки, моя крайня книжка «Теплі історії про радість і сум». Так визначили їх видавці. Історії не завжди солодкі, але завжди життєствердні. На обкладинці написано, що проза Міли Іванцової — терапевтична.
Лариса Денисенко: Ти оптимістична письменниця — це однозначно.
Міла Іванцова: Це моє кредо. Нащо плакати в своїх творах і роздавати свої шмарклі людям за гроші? Це не гуманно. Мені хочеться, щоб людина, прочитавши мою книжку, піднялася на сходинку вище в своєму світосприйнятті і душевному стані. А не навпаки. Можу відкрити маленький секрет: буквально до Книжкового арсеналу має вийти мій роман. Він ще не був виданий, але написаний 9 років тому. Це мій найперший великий твір: я написала його, щоб подати на Коронацію. Його ніхто не помітив, потім похвалили брати Капранови, потім він увійшов у трійку конкурсу Євроформат Андрія Куркова. Так сталося, що той роман, над яким працюю більше, ніж півтора роки (про Київ і його мешканців періоду Майдану) — незавершений.
Лариса Денисенко: Роман, який ти писала 9 років тому, про Київ?
Міла Іванцова: Звісно, у мене все про Київ. Я перечитала його і жодної літери не змінила. Він був написаний під дивною назвою: «Кинь-Ґрусть, або ріелторський роман». Кинь-Ґрусть — це урочище на півночі Києва. Ріелторський — це про жінку, яка працює з київською нерухомістю. Але тепер я поміняла назву. І роман вийде під назвою: «Я тут живу». Роман про нас, про киян, людей, які приїхали до Києва або народилися тут. Про період між двома Майданами. Я зрозуміла, що роман показує, якими ми прийшли до другого Иайдану.
Лариса Денисенко: А якими ми прийшли до другого Майдану?
Міла Іванцова: Думаю, зневіреними. Навіть, коли почався другий Майдан, мало хто думав, що люди настільки піднімуться. Але я вважаю, що у кожного була своя причина вийти туди.
Лариса Денисенко: Представ, будь ласка, проекти, якими ти займаєшся.
Міла Іванцова: “Видавнича група КМ-Букс” запросила мене очолити нову редакцію української сучасної літератури. Про це досі не говорили, бо чекаємо на вихід перших книжок. Проекти будуть різні: і романи, і мала проза. Презентація буде на Книжковому Арсеналі.
Лариса Денисенко: Чому волонтерська діяльність стала важливою для тебе і чим ти займаєшся зараз?
Міла Іванцова: Я вважаю, що адекватна людина зараз не може робити вигляд, що в країні нічого не відбувається. Всі ми хочемо вийти з перемогою і далі жити нормальним життям. Кожен має робити свою справу. Ми з донькою не належимо до організацій: що можемо — те робимо. Ми почали допомагати людям, яких знаємо особисто. Допомагали ми книжками, адже хлопці просять хороших книжок.