Фото: Karpa Irena / Фейсбук
Цей рік для України на Salon du livre дуже унікальний, бо Україна не була присутня на ньому чотири роки. Попереднього разу ми були там 2014 року. Цього року це просто неймовірний прорив і на рівні естетичному, і на рівні наповненості української програми, і на рівні уваги до українського стенду, – розповідає Ірина Славінська.
Лариса Денисенко: Чим відрізнявся Салон і українська присутність на ньому цього року? На що варто було зважити – на людей, книжки, події, оформлення?..
Ірина Славінська: Salon du livre в Парижі – це щорічна велика книжкова подія, який поєднує елементи ярмарку і фестивалю. Там можна купити книжки, можна поїсти на території, а можна відвідувати літературні події.
Але цей рік для України на Salon du livre дуже унікальний, бо Україна не була присутня на ньому чотири роки. Попереднього разу ми були там 2014 року. Цього року це просто неймовірний прорив і на рівні естетичному, і на рівні наповненості української програми, і на рівні уваги до українського стенду.
Посольство України у Франції зробило просто неймовірну роботу – це й Ірена Карпа, перший секретар Посольства України у Франції, і її колега Наталя Кочубей, яка також займається культурним співробітництвом у посольстві, а також Ірина Дмитришин, яка очолює український напрямок в Університеті дослідження східних мов, де є кафедра української мови, вся команда і ще багато людей за кадром зробили дуже багато.
Лариса Денисенко: Хто з письменників і письменниць був присутній у цій програмі і з чим? Я так, розумію, що був новий переклад французькою мовою «Фелікс Австрія».
Ірина Славінська: Загалом фотографії українського стенду ви можете подивитися в мене на Фейсбуці, Ірена Карпа багато їх публікувала, інші учасники теж. Наш стенд був оформлений з дуже великим смаком, з авторськими витинанками, які художниця зробила спеціально для цього українського стенду, вони мало просто розкішний вигляд.
Серед письменників, які були присутні, я назву кілька найвідоміших імен: напевно, один з найвідоміших українських письменників у Франції Андрій Курков, був Сергій Жадан – минулого року у Франції вийшов переклад його “Ворошиловграду”, була Софія Андрухович зі свіженьким перекладом роману “Фелікс Австрія”. Також була дуже цікава книжка “Антологія Донбасу”, перекладена Іриною Дмитришин та Олександром Старинським.
Дуже цікаво, що до подій на українському стенді долучився Ерік-Емманюель Шмітт – письменник світового рівня. Наприклад, вчора (мене вже не було в Парижі, але я бачила фотографії) навколо українського стенду зібрався просто натовп людей; хтось із моїх друзів, хто ще залишалися в Парижі, писали: пощастило, що мікрофон на українському стенді сягає радіуса метрів 15-10, і люди, які не можуть підійти впритул, все ж таки чують подію з зіркою.
Але аудиторію приваблювала не тільки участь Еріка-Емманюеля Шмітта. Я стежила і за відкриттям, яке було дуже велелюдне, і за всіма подіями, що відбувалися в суботу 17 березня, – там просто було не проштовхнутися, на більшості подій доводилося стояти і добре попрацювати ліктями, щоб отримати, наприклад, автограф.
Лариса Денисенко: Чи були дискусії, пов’язані з нашою політичною ситуацією? Наскільки вони були цікаві французам і француженкам? Чи звучали ми політично?
Ірина Славінська: Я почну з уже згаданої “Антології Донбасу” – це, звичайно, антологія літературна, в ній не йдеться про політику впритул, але конкретно ця книжка є дуже сильним інструментом культурної дипломатії, тому що вона дозволяє у форматі дуже якісної літератури – і есеїстики, і прози, і поезії – розповісти про те, що відбувається в Донецькій і Луганській областях.
Там є тексти авторів, які походять з регіону, – Олени Стяжкіної чи Володимира Рафєєнка, і письменників та письменниць, які до Донбасу як мешканці стосунку не мають, але як митці працюють з цією темою. Тому там є тексти, наприклад, Ірини Цілик – її цикл поезій, грубо кажучи, про чекання, про те, як воно – бути жінкою, яка чекає. Ірина Цілик – письменниця і дуже відома режисерка, а її чоловік Артем Чех – теж письменник, він був рік чи два тому на передовій.
Ірина доволі тривалий час, близько року, на нього чекала і багато писала про це, загалом піднімала проблематику того, як воно – залишатися в мирній ситуації, коли хтось із твоїх близьких перебуває на фронті. Саме цей цикл поезій увійшов до антології.
Є також тексти Сергія Жадана в дуже вдалому перекладі, Катерини Бабкіної і ще довгого списку письменників і письменниць. Також дуже і дуже вдалим рішенням, на мою думку, було привезти проект, який робили наші колеги з «Інтерньюзу», зокрема Володимир Єрмоленко, – “Голос війни”.
Це книжка, написана ветеранами, наповнена текстами, створеними цими ветеранами внаслідок майстер-класів з українськими письменниками й письменницями. Кількох авторів привезли на Salon du livre і провели презентацію.
Ще раз підкреслю, що всі події з українськими письменниками і письменницями й без залучення французьких учасників були дуже велелюдними. Весь салон одночасно поглядом не охопиш, але в куточку, де ми знаходилися, у нас був один із найбільш жвавих стендів.
І про Макрона і Сенцова – це потрясаюча історія. У день відкриття українського стенду 16 березня, коли відкривався загалом весь книжковий салон, у супроводі цілого почту, з міністеркою культури, зі своєю дружиною – Бріжит Макрон, на Salon du livre приїхав Еммануель Макрон. Ірені Карпі вдалося пройти через цілі кордони охорони, яка відділяла президента від натовпу тих, хто хотів з ним поспілкуватися. Вона підійшла до Макрона з книжкою оповідань Олега Сенцова французькою мовою і нагадала, що є український режисер, який знаходиться в російській тюрмі, і це книжка його оповідань. І, як розповідала мені Ірена, дуже гарно підіграла в хорошому сенсі міністерка культури Франсуаз Ніссен, яка одразу сказала: “Так, ми знаємо цього режисера і цю історію, це прекрасна книжка!” Тоді й Макрон сказав кілька добрих слів, вони взяли книжку. Це цікава місія, яку можна виконати, – така культурна дипломатія, можливо, трішки імпровізаційна.
Слухайте повну версію розмови в доданому звуковому файлі.