Які книжки везе з Києва до Бахмута Володимир Дериведмідь?

Власник книгарні у Бахмуті Володимир Дериведмідь розповідає про поширення української книги на Донбасі.

Андрій Куликов: Ви зараз у Києві аж з двома пакетами, повними книжок. Що це за книжки?

Володимир Дериведмідь: Це книжки, які мені передали друзі до Миколая. У моїй книгарні діти зможуть отримати книгу за українські вірші, колядки, щедрівки і пісні.

Андрій Куликов: Скільки книжок?

Володимир Дериведмідь: Близько 40. Книжки подарувало видавництво «Просвіта».

Андрій Куликов: Дарувати книжки – прямий удар по бізнесу.

Володимир Дериведмідь: Є така приказка: «Щоб прожити рік, треба посіяти зерно; щоб прожити декілька років, потрібно посадити сад; для того, щоб прожити життя, треба виховувати дітей».

Андрій Куликов: До Києва приїхали за книжками чи з іншою метою?

Володимир Дериведмідь: Я привіз приз «Сіль землі», який хотів вручити під час премії «Телетріумф» телеканалу «1+1» за щоденну просвітницьку роботу – експрес-уроки української мови, які проводить Олександр Авраменко. Мені відмовили. Я не ображаюсь, але одразу видно, що церемонія розписана для когось, а не для народу.

Андрій Куликов: Серед 5 книжок, які Володимир Дериведмідь виклав зараз на стіл, є «100 експрес-уроків української» Олександра Авраменка. Ця книга продається у книгарні?

Володимир Дериведмідь: Вона дорога, але вона настільки класно, по-сучасному, просто і легко подана професіоналом. Якісь правила зрозумілі навіть маленьким дітям.  

Ця книжка ідеально підходить для Донбасу.

В школи Бахмутського району ми даємо по одному примірнику, а для міст я вигадав один механізм: ми заходимо до підприємця, заносимо три книги і кажемо, що четверта книга від їхнього імені піде в школу, якщо він купить ці три.

Андрій Куликов: Ви поклали «100 експрес-уроків української» на три інші книжки. Розкажіть про них.

Володимир Дериведмідь: Це «Армія без держави» (Бульба-Боровець), «Патріотичне виховання нації» та «Воля живе боротьбою» (Борис Грінченко).

До моєї книгарні часто заходять солдати, серед яких ми також маємо поширювати знання. Ці книги ми роздаємо безкоштовно. До нас щодня заходить 5 – 10 людей із Горлівки, Донецька, Бахмута, бо поруч знаходиться Ощадбанк. Люди заходять погрітися, випити чаю або просто посидіти.

Андрій Куликов: Не всі слухачі знають, яке має значення те, що поруч знаходиться Ощадбанк; чому там люди з Донецька і Горлівки.

Володимир Дериведмідь: Вони отримують пенсії або гроші в банкоматі.  

Я приходжу о 6 – 7, а банк відкривається о 9. Там немає жодної лави. Я виношу два стільці, даю їх людям і кажу, щоб занесли о 9. Жодного разу стільці не зникли. У людей виробляється позитивне ставлення: там, де є прапор, вишиванки та українські книги, нормальні люди.

Андрій Куликов: Окрім книжок, Володимир Дериведмідь поклав на стіл диски.

Володимир Дериведмідь: Це дитячі диски. Серія «Початкова школа». Там є навчальна програма з елементами гри. «Дім книги» виступив ініціатором надання книги «100 експрес-уроків української» у кожну школу Донецької області, їх 579.

Андрій Куликов: «Дім книги» – це назва вашої книгарні?

Володимир Дериведмідь: Вона була просто «Домом книги», але ми назвали її «Еней» на честь солдата з Полтавщини, який у свій останній бій в Іловайському котлі взяв книгу, хоча казали не брати навіть їжі. Він мав дві вищі освіти, не мав шкідливих звичок, не курив, не матюкався, не вживав м’яса.

Андрій Куликов: Ще є у ваших пакетах місце для книжок?

Володимир Дериведмідь: Так. Додому ми повинні донести все. В українців так прийнято.

Андрій Куликов: Забирайте з «Громадського радіо» примірник книжки, до якої має причетність наша колега Лариса Денисенко. Це збірка «ПРОти НАСильства».

Володимир Дериведмідь: Я хотів би порушити таке питання: нам не вистачає ЗМІ. Я свідомо прийшов до «Громадського радіо». Думаю, що мої слова мають підкріпитися якоюсь копійкою.

На жаль, на Донбасі фактично немає українських осередків, яких має бути багато. Я міг би забезпечити всіх книгами на реалізацію.