«Громадське радіо»
Его авторы — Анна Мартыненко и Татьяна Кулаковская сейчас в нашей студии вместе с ветераном АТО и защитником Донецкого аэропорта Максимом Денисовым и мамой погибшего героя ДАП Ниной Брановицкой.
Кроме того, в представлении фильма приняли участие его главные герои — «киборги» Юрий Шкабура, Анатолий Свирид, Константин Кузик.
Сергей Стуканов: Сегодня во время презентации прозвучала фраза, что власть такие фильмы снимать не будет. О чем же фильм?
Анна Мартыненко: Це сказали не ми, а герої нашого фільму. А взагалі, як можна не говорити про наших захисників, коли в країні йде війна?
Дмитрий Тузов: Якою була реакція бійців?
Нина Брановицкая: По-перше, всім було цікаво подивитись на себе з боку. А по-друге, всі присутні були раді тому, що журналісти розповідають про те, як відбувались події в ДАПІ, про те, як хлопці жили, якими були, про що говорили, як відносились до виконання військового обов’язку. Вони наново переживали ці всі події.
Дмитрий Тузов: Ніна Брановицька — мама Ігоря Брановицького, добровольця, який під час боїв в аеропорту витягнув на собі двох поранених з нового терміналу. Після цього він повернувся назад до старого терміналу разом із «Сєвєром» та Василем Соколовським і був захоплений бойовиками. Під тортурами визнав себе кулеметником і в полоні загинув смертю героя.
Сергей Стуканов: Сьогодні під час конференції лунали думки, що не все у фільмі правда. На ваш погляд, наскільки вдалось відобразити реальність?
Максим Денисов: Каждый боец видел фильм со своей стороны, и у каждого своя правда. Это нормально. Прежде всего, важно общее отображение всего. Давайте поставим акцент на том, что Генштаб нас бросил и предал. Не забрали ни раненых, ни погибших, не было артиллерийской поддержки.
Сергей Стуканов: Сегодня также звучали мысли, что из-за объявления перемирия во многом несли потери наши бойцы. Вы разделяете эту точку зрения?
Максим Денисов: Я не понимаю слова «перемирие» и для чего оно создано. Для гражданских людей, чтобы их успокоить? На самом деле при перемирии, как правило, противник наоборот ожесточает огонь и начинает вести более усиленные военные действия. Когда наше правительство объявляет перемирие, Генштаб запрещает открывать огонь, и противник наступает.
Дмитрий Тузов: Как изменилась жизнь после боев в ДАП?
Максим Денисов: Мне сейчас намного тяжелее, чем было в аэропорту. Я увидел нашу страну с изнанки.
Сергей Стуканов: Что вы имеете в виду? Вы столкнулись с бюрократическими проволочками?
Максим Денисов: Начиная с бюрократии и заканчивая медицинской помощью. Наше государство обещает бесплатное лечение и реабилитацию. Что происходит на самом деле? Или не дают инвалидность, или занижают группу. Лечение никто не обеспечивает, кроме волонтеров, при том, что государство даже перекрывает и их помощь. Я инвалид 2 группы после ранения. Мне хотели занизить группу до 3-ей, и до сих пор еще не дали эту группу пожизненно, как будто у меня что-то вырастет новое.
Сергей Стуканов: Нина Константиновна, вы сегодня на конференции выступили с пламенной речью. Какие тезисы вы бы хотели сейчас озвучить?
Нина Брановицкая: Якщо в країні війна, то Міністерство оборони має працювати на повну силу, а не прохолоджуватись. І якщо в нас оголошена Гаряча лінія, то вона має бути справді «гараячою» цілодобово, щоб ті, хто шукає своїх загиблих або зниклих родичів, змогли отримати потрібну інформацію. На нашу Гарячу лінію МО не можна додзвонитись добу.
Дмитрий Тузов: Що має змінитись в країні, щоб цієї гіркоти стало менше?
Нина Брановицкая: Потрібно всім зрозуміти, що війна для всіх, а не тільки для тих, хто на передовій. Якщо ми хочемо жити в країні, де правила одні для всіх — і для солдатів, і для генералів, то ми маємо всі брати в цьому участь, та не опускати руки.
І має бути відповідальність за свої дії. Мого сина вбили в полоні. І ті, хто вбивав, повинні знати, що їм за це прийдеться відповідати. І не надіятися, що Захарченку, «Гіві» і «Мотролі» буде амністія. Амністії не буде. Я буду за це боротися.