«Затятий комуняка» Олійник не міг дати премію націоналісту», – Борис Гуменюк

Борис Гуменюк: Блокпост – це така фортифікаційна, оборонна споруда, на яку ми, напевно, всі прагнемо перетворити нашу країну. Це останній рубіж, через який ворог перейти не має. І з якого ми маємо готувати свій наступ. Я був добровольцем з літа 2014 року по літо 2015 року.

Ирина Ромалийская: Вы были в Песках.

Борис Гуменюк: Так, з серпня 2014 року по березень 2015 я був у Пісках. У книзі описані події, які сталися зі мною, моїми товаришами, кішками, які жили в селі, собаками, з місцевими мешканцями та ворогами, які столи навпроти нас, і іноді так близько, що ми чули один одного. Все це є в книжці. Це новели, вірші, публіцистика. Але все це – військові хронічки, військовий щоденник.

Ирина Ромалийская: Ваша книга «Вірші з війни» була висунута на здобуття Шевченківської премії. Вчора було засідання. І що?

Борис Гуменюк: Комітет прийняв дивне рішення – не присуджувати цьогорічні Шевченківські премії в номінаціях «література» і «літературознавство». Я не хочу про себе говорити. Але вибір був дуже простий: Гуменюку дати або не дати. Борис Гуменюк був весь 2014 рік єдиним письменником, який був на війні, воював, писав з війни про війну.

Не дали тому, що Борис Ілліч Олійник «затятий комуняка», і дати Шевченківську премію націоналісту – наче розписатися, що всі 80 років його життя пішли під укіс.

Михаил Кукин: Наверное, не можем обойти тему скандала, который никак не утихает с голландскими картинами. Буквально на днях «Громадське ТВ» опубликовало большое расследование.

Борис Гуменюк: Це було з величезним бюджетом. Я позаздрив, як їм вдалося це зробити. Була війна. Я, абсолютно цивільна людина, опинився на фронті в якості командира. Доводилося в екстремальних умовах приймати рішення. Довелося рятувати країну, людей, кішок, собак, чуже майно. В тому числі була можливість врятувати колекцію, яка там була.

Якщо коротко, ситуація виглядала наступним чином. 10 років тому в Голландії вкрали колекцію. І вони не мали про це жодного уявлення. І тут раптом з’явилася надія – Борис Гуменюк. Прийшов і запалив світло в кінці тунелю. Вони взяли і це світло засипали сміттям.

Михаил Кукин: Що вас тоді спонукало піти до посольства і говорити?

Борис Гуменюк: Це був єдиний правильний шлях. Була оперативна інформація. Була війна. Були люди, які представились, що вони диверсійна група, яка працює в тилу ворога.

В цій історії немає, що обговорювати. Можливо, була справді колекція на непідконтрольній нам території Донеччини. Якщо справді вона там була, і був лише один відсоток шансу, не скористатися цим було неправильно. Я скористався. Я довів цю інформацію. Вони перетворили це на цирк і на інформаційну бомбу проти нашої з вами країни, Артур Бранд став знаряддям російських спецслужб…Все, що сказано в сюжеті, не має жодного ґрунту.

Ирина Ромалийская: В расследовании сказано о том, что картины всплыли раньше, еще до Майдана.

Борис Гуменюк: Це ніяким чином не стосується ані мене, ані війни. Я хотів зустрітися з послом і донести йому інформацію. Це можна було вирішувати на рівні високопосадовців. Але вони вирішили чомусь найняти приватного детектива Артура Бранда, який з цього зробив цирк .

Михаил Кукин: Вернемся к творчеству. Расскажите о своих планах.

Борис Гуменюк: Вийшла нова книжка. Презентація була 10 лютого в Києві. Ближчим часом поїду по обласних центрах з презентацією. І повезу її на передову.

Хочеться написати про війну великий роман. Думаю, в цьому році сісти за таку роботу. Фіналом обов’язково буде спалена Москва, руїни Кремля.