Завершення війни всередині себе, без перемоги та поразки, - Старожицькі про своє кіно «Війна химер»

Марія та Анастасія Старожицькі – автор сценарію та режисер стрічки «Війна химер», до перегляду якої можна долучитися 18 січня в Кінопанорамі.

«Ми запрошуємо людей на перегляд, це звичайний показ зі звичайними цінами на квитки, але після цього буде доброчинний акт допомоги нам з боку кінокритиків. Отже, «Війна химер» з критиками – це й звучить гарно.

Ми зрозуміли, що не так важко створити фільм без будь-якої допомоги, абсолютно легко без будь-яких знайомств потрапити на головні українські фестивалі і навіть отримати запрошення оскарівського комітету, але абсолютно неможливо змусити написати про себе кінокритиків, які вже заточені на кінематографічну тусовку. І абсолютно неможливо далі просувати самотужки наше кіно. Зараз нам потрібна допомога, за якою ми звертаємося до Держкіно та всіх небайдужих людей. Тому що мандри нашого фільму країною, відгуки пересічних глядачів нам підтвердили, що ми повинні добиватися того, щоб це кіно побачили. Тому що воно є потрібним, адже ми про це почули від різних людей з різних куточків країни», – говорить Марія Старожицька.

За словами Анастасії Старожицької, «Війна химер» – це кіно про те, як ми прожили три роки війни.

«Це кіно про нас, про те, як ми прожили ці три роки, і ми намагалися розповісти про себе. Що таке кіно? Воно допомагає роздивитися, що в тебе є всередині: твої думки, твій внутрішній світ, тобто це відверта розмова та комунікація, більш відверта, ніж це можливо словами.

Це особиста історія дівчини і хлопця, коли хлопець йде на війну, і в решті решт опиняється в Іловайську», – відкриває завісу фільму Анастасія Старожицька.

Виявляється, ця дівчинка і є Анастасія Старожицька.

«Це особиста історія Анастасії Старожицької і Валерія Лавренова (оператора стрічки), яка почалася ще з Майдану, коли ми ходили з фотоапаратом та знімали. Далі Майдан скінчився, і хлопці звідти пішли на війну. Ми знімали їх у навчальному центрі, потім вони розповідали нам, як вони звільняють міста. І в той час Анастасія поїхала до Валерія, але ми не змогли вже доїхати до Іловайська, бо вже було оточення. Відтак ми подорожували по Слов’янську, Миколаївці, Семенівці, спілкувалися з місцевими жителями, звідки щойно пішла війна, і переживали про те, що було там. А там був котел, там був жорсткий розстріл колони, страшний вихід з цього котла. Валерій вийшов з котла, і вони з Анастасією зустрілися, але на цьому в фільмі ми не поставили крапку.

Далі продовжується життя, пошуки тіл загиблих, пошуки тіла побратима з позивним «Літак» Вадима Антонова, якого ми теж особисто знали з Майдану, друзів з розвід роти, які загинули від пострілу танка. І особисте життя виявляється практично неможливим, вони їдуть у нову подорож знову тими місцями, де це все було. І далі є дуже важливий момент, коли Валерій пояснює, що він лишився між двома світами – живих та загиблих, і не зможе повернутися до Анастасії, а вона пояснює, що вона його вигадала, вигадала все, що відбувалося, аби піднятися над цією історією і стати режисером цього фільму.

І те, що вони власну історію після її завершення відтворили для глядачів, це і є сенсом всього того, що відбулося з ними, тому що зараз ця історія отримала повний вплив на глядача, адже ця історія перетворення дівчини, яка захопливо розповідає з пафосом, як добровольці йдуть на війну, до повного усвідомлення, що насправді сталося. Це дуже відверта і дуже особиста річ, її дійсно важко дивитися, але її потрібно дивитися», – зазначає Марія Старожицька.

Марія і Анастасія стверджують, що весь цей час тривала війна всередині них самих.

«Як виявилося, зміни тривали весь цей час, і якесь перетворення лише зараз завершилося. Ми зрозуміли дуже прості речі: ми були творчім тандемом, ми були химерами, війна була у нас в середині, і весь цей час ми воювали самі з собою і завершували війну в собі. І коли зараз ми її завершили, війна має завершитися. А коли правильне завершення війни, немає переможців чи переможених. В один день прийшов якийсь внутрішній спокій і повна впевненість у тому, що пройдений шлях було потрібно пройти, щоб стати такими, якими ми є зараз. Зараз ми знаємо, що те, що ми робимо, буде не схоже ні на що, але потрібним для всіх», – заявили Марія та Анастасія Старожицька. 

Повну версію розмови слухайте в доданому звуковому файлі.