Громадське радіо
У студії побувала Оксана Баршинова, кураторка візуальної програми форуму «СлободаКульт», історикиня мистецтва, завідувачка науково-дослідницького відділу мистецтва ХХ – початку XXI століття в Національному художньому музеї України.
Вікторія Єрмолаєва: Я знаю, що попередні форуми були присвячені саме Донбасу. Я так розумію, це була реакція на події, які відбувалися в цьому регіоні в 2014 році?
Оксана Баршинова: Саме так це й було. Якраз із Донбасу в нас усе почалося. Перший наш «Культ» почався саме 2014 року з дослідження того, чим є Донбас у культурному сенсі. Справа в тому, що ми з моїми однодумцями, які створили перший форум про Донбас, – мистецтвознавці, історики мистецтва. Для нас найважливішим питанням було: а що такого є в культурі Донбасу, через яку ми можемо прочитати, зрозуміти, усвідомити, поділитися цими знаннями з людьми й зрозуміти, чому з Донбасом відбулося те, що з ним відбулося; які існують стереотипи, які міфи, яке самоусвідомлення, ідентичність.
Мистецтво й культура дуже добре показує, розказує та виявляє ті больові точки, які існують у суспільстві
Вікторія Єрмолаєва: Коли ви проводили ці «Культи» на Донбасі, як вас сприймали місцеві?
Оксана Баршинова: Справа в тому, що ми не проводили їх на Донбасі. Це дуже важливий момент. Ми робили це в Києві восени 2014 року. Взагалі цей перший форум був підготований страшенно швидко. Це якраз активні бойові дії, десь із липня була ілюзія, що весь Донбас буде швидко звільнений – можна сказати, ми хотіли підготуватися до цього моменту, до того, щоб інкорпорувати Донбас, підсилити до нього увагу. Більше того, нас хвилювали пам’ятки мистецтва, музейні колекції, доля самих музейних співробітників.
Найголовніше: ми все-таки хотіли поговорити про багату, насичену культуру цього регіону, поговорити з киянами. Перший «ДонКульт» був саме в Києві восени 2014, вже наступного року в червні ми повезли цей форум до Львова.
Коли ми робили перший форум у Києві, то робили його на хвилі сильного упередження щодо Донбасу. Ми пам’ятаємо наші гострі емоції, переживання, можливо, образу, якесь бажання відкинути це все. Але наш форум – це завжди дискусійна платформа. А культура – це взагалі найкраща форма для дискусії, тому що вона знімає будь-яку конфронтацію, конфліктність.
Коли ми повезли форум до Львова, зрозуміли, що там стереотипи та упередження ще сильніші
Коли ми зробили форум у Львові, то почули від львів’ян, що такі форуми потрібно продовжувати. Насправді, будь-який регіон живе в досить замкнутому просторі та спирається на міфи. І така небезпека, яка існувала з Донбасом і стала реальністю, може статися з будь-яким регіоном.
Вікторія Єрмолаєва: Ви говорите, що ідея цих дискусій була в тому, щоб зняти напругу. Але ми пам’ятаємо, що в 2014 році саме дискусії часто призводили до сутичок.
Оксана Баршинова: Щодо нашого досвіду, то ми говоримо про модерування таких дискусій, які все-таки виводять із зони конфлікту, переводять до конструктивних розмов: про те, чому ми такі, чому ми різні, чому в нас різні бажання. Важливими були дуже гострі моменти, які лежать на поверхні: звідки взялася ця думка, що Донбас годує Україну; звідки взялася думка про те, що тільки Донбас працює, а всі інші – ні. Ми аналізували також і свої стереотипи.
Наш стереотип полягав у тому, що ми дуже мало знаємо про Донбас – знаємо тільки, що це шахтарі. А ми як мистецтвознавці знаємо, що шахтарі – це майже ікона. У мене є підтвердження від сучасних художників, що шахтаря не можна зображати навіть із пляшкою пива – відразу така картина знімалася в Донецьку з виставки (ще до 2014 року). Це дуже цензурований образ, має тільки парадний бік.
Інший пласт, який ми також знали, – специфічний ландшафт із слідами специфічної історії. Дике поле, зіткнення двох козацьких угруповань – донських козаків і запорізьких козаків; це поле дуже кривавих конфліктів, великого напруження і великого насильства, це справді край дуже важкої праці, якою і є шахтарська праця.
Це все те, що ми знали. Це стереотипи, ті вихідні точки, на які ми спиралися. Згодом ми досліджували все це, читали, дивилися. Я займалася візуальною програмою з моїм співкуратором Дмитром Гольцем. Ми вибудували експозицію на двох лініях: на офіційній (звідки цей образ шахтаря, якого не можна зображати навіть із пляшкою пива) і на лінії мистецтва.
Фотографії, які були знайдені в архіві Пшеничного в Києві, – це все офіційні постановочні фотографії, де шахтарі прекрасні, веселі, добре вдягнені, в них власні автомобілі, прекрасні квартири, забезпечений побут.
Вікторія Єрмолаєва: Цей образ тягнеться ще від радянського часу?
Оксана Баршинова: Абсолютно. Ми якраз і говорили про цей сформований за радянського часу міф, який дуже тяжіє над регіоном навіть у нашому сприйнятті, в їхній самоідентифікації.
Але твори мистецтва вже показували іншу картину. Велику правду, яка не є принизливою для цих людей. Навпаки, вона показує, яке складне життя, але й складний образ цієї людини Донбасу, показує, наскільки все ширше, ніж ми це можемо побачити в офіційній репрезентації.
Вікторія Єрмолаєва: Які ви отримували відгуки від людей, які приходили на ваші заходи?
Оксана Баршинова: Мистецтво – це не медицина, воно не може досягати швидкого та очевидного ефекту. Але в основні форуму лежала дуже потужна лекційно-дискусійна програма. Будь-які події, які в нас відбувалися, супроводжувалися лекціями, екскурсіями та розмовами.
Справді, ми побачили дуже велике зацікавлення в проблематиці Донбасу. Людям було цікаво відкривати для себе Донбас у культурному сенсі, бо багато хто послуговувався в своєму баченні теленовинами та різними уявленнями про регіон, як про сучасне «дике поле», грубо кажучи. Крім того, був цікавий фідбек від людей, які приїжджали з Донбасу.
Слухайте повну версію розмови в доданому звуковому файлі.