Громадське радіо
Також обговоримо з нашою гостею, в чому полягає робота з психологічної реабілітації та адаптації військовослужбовців після АТО, чим можуть допомогти в такій ситуації побратими, друзі і рідні.
«Доречно розділяти такі категорії як військовослужбовець, який виконував свої бойові задачі та повернувся додому та проходить етап адаптації до цивільного життя, і військовослужбовців та цивільних людей після ізоляції. Перебування в ізоляції може бути у ворожої сторони, або під час катастроф або якихось лих.
В них багато спільного у період адаптації до цивільного життя, але є й дуже специфічні речі, на які потрібно звертати увагу. Важливо розуміти, що вони проходили певні етапи в своєму житті, і в них виробилися певні специфічні навички, які допомогли їм вижити в тих умовах, зберегти здоровий глузд і зрештою повернутися додому. Найхарактернішим проявом є реакція на гучний хлопок або салюти – людина просто падає, і тягне за собою людей, які стоять поруч.
Крім того, є велика різниця між тим, чого очікують військовослужбовці, коли повертаються, і те, чого очікують їхні родичі. Зазвичай, в нас зустрічають з хороводами, але багато хто не розуміє, що людина, повернувшись додому, хоче відчути дім і затишок, особливо, людина, яка повернулася з ізоляції. Отже, свої бажання треба ставити на другу планку, а в першу чергу, спитати, чого хоче людина.
Потрібно розуміти, що людина, вийшовши з ізоляції, проходить кілька етапів. Спочатку це ейфорія, радість від повернення додому. Це яскравий період, але він короткотривалий. Потім починається повернення. І тут виникає відчуття паніки та відчуття злості, агресії та звинувачень, зокрема і на свою адресу. Тут важливо зрозуміти, що ці два моменти кожна людина переживає по-різному, але вони виникають у всіх.
Після цих двох етапів наступає прийняття реальності і того, що є. І лише потім наступає етап планування майбутнього та руху вперед.
Так на етапі повернення потрібно зрозуміти дві вважливі речі: відчуття підтримки та відчуття віри. А відчуття віри може різним, наприклад, віри в те, що вдасться щось зробити, віри в те, що він герой, що він зможе зробити щось краще, що він зможе піти на роботу тощо.
Є декілька порад.
Питати у військовослужбовця, чого він хоче.
Дуже важливо спілкуватися, але потрібно розуміти межі цього спілкування, і бачити, коли людину потрібно залишити на самоті.
Потрібно давати почуття підтримки і віри, що людина з усім справиться, що вона сильна.
Важливо давати можливість особистого простору, дати самому зробити покупки, забрати дітей зі школи, самому оплатити квитанції за житло, вибрати самому свою дорогу. Якщо ви дасте людині самій рухатися далі, вона повернеться, і буде тішити і радувати вас поруч.
Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі.