Історія полону: Марія Варфоломеєва про конвеєр бранців «ЛНР» та звільнення за біблійним пророцтвом

9 січня 2015 українська журналістка Марія Варфоломеєва потрапила в полон, де чекала на звільнення понад 14 місяців. Як поверталась до життя та що досі зберігає пам’ять колишньої бранки? 

Ведучі

Ганна Шкряда

Гостi

Марія Варфоломеєва

Історія полону: Марія Варфоломеєва про конвеєр бранців «ЛНР» та звільнення за біблійним пророцтвом
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2020/10/hr-persona-2020-10-29.mp3
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2020/10/hr-persona-2020-10-29.mp3
Історія полону: Марія Варфоломеєва про конвеєр бранців «ЛНР» та звільнення за біблійним пророцтвом
0:00
/
0:00

«Мені сниться, що я гуляю вулицями міста, а потім розумію: «От я дурна, нащо я сюди приїхала, як же я звідси буду тепер виїжджати».

Марія Варфоломеєва чекала на можливість вирватися із Луганська 419 днів полону. Дівчина згадує: була змушена залишитись в окупованому місті за сімейними обставинами. Від початку тривожних подій в Луганську співпрацювала з кількома виданнями та телеканалами — фотографувала та фільмувала події так званої «російської весни», в якій захлиналось місто. У січні 2015 вона на прохання знайомого медійника вирушить сфотографувати кілька приватних будинків Луганська, виявить там «лігво» бойовиків і вже не повернеться додому.

«Коли мій знайомий журналіст Юрій Асєєв звернувся до мене з проханням сфотографувати житловий будинок, я подумала, що це потрібно для його журналістської діяльності або хтось з тих, хто виїхав, хоче подивитися, як там його будинок. У мене не було ніяких підозр. Я запитала, для чого це фото, він відповів: «Просто треба, мовляв, нічого такого».

Коли я прийшла на місце, то з’ясувалося, що це казарма так званих ополченців «ЛНР». Зрозуміло, що коли вони побачили мене, яка фотографує будівлю, яку вони «віджали» у когось, вони вирішили, що я небезпечна людина.

Вони забрали в мене телефон, зрозуміли мою проукраїнську позицію. Вирішили, якщо я знаю, що вони там, то я співпрацюю з СБУ. Звісно, я нічого подібного не робила, просто цей Юрій ось так наосліп мене використав».

Марію затримали. Спочатку усе нагадувало якийсь недобрий жарт. Дівчина твердила, що її попросив сфотографувати будинок знайомий, що вона не знала жодних подробиць, давала телефон Юрія. Це ніяк не вплинуло на так званих «ополченців». Вони одразу звинуватили її у шпигунстві та приписали Марії роль коригувальниці вогню. Мовляв, цього разу вона мала передати позицію українській артилерії для обстрілу.

«Уже коли мене схопили, коли я була «на підвалі» (наскільки я пам’ятаю, це було 27 січня, тобто вже три тижні минуло), по тому місцю (казармі, яку фотографувала Марія — ред.) здійснили удар артилерії. Можливо зі «Смерча» чи «Урагана», навіть чогось сильнішого за «Град».

На той момент вже по Луганську не було обстрілів, а тут стріляли майже по центру міста з такої важкої зброї. Зрозуміло, що це була провокація, аби звинуватити в моєму обличчі увесь український народ, який вбиває народ Донбасу. Для того, аби потім мене показати по телебаченню як «страшилку» і сказати: «Через таких як Варфоломеєва ми не можемо збудувати успішну «ЛНР».

Кадри з полону «ЛНР»

«Суду увесь цей час, що я була там, а це рік і два місяці, так і не відбулося. На той момент вони не зуміли організувати судову систему. У них були намагання створити цивільний суд, але мені ж потрібен був військовий суд, я ж для них була військовою злочиницею. Тому мене так і не встигли засудити».

Якби засудити таки вдалося, згадує Марія Варфоломеєва, їй загрожувало як мінімум 15 років позбавлення волі. Принаймні на такому терміні наголошували ті, хто утримував її в полоні. Спочатку «на підвалі», згодом у «колонії», де поруч у камері були навіть карні злочинці. Марія каже: до неї тортур не застосовували, втім така доля спіткала не всіх бранців.

«Я бачила хлопців, яких приводили у сусідні камери, вони були дуже побиті. Їх били і струмом, і гематоми по усьому тілу були. Мене, на щастя, не били особливо, лише кілька разів вдарили. Я для них була такою собі антигеройкою, своєрідним бабаєм, якого потрібно скрізь показувати. Мене часто показували на телебаченні. Мовляв, подивіться, це Марія Варфоломеєва, вона з Луганська і вона вбиває своїх співгромадян».

Марія розповідає: за ці 14 місяців вона сиділа у різних підвалах та камерах. Пів року була в одинарній камері. Так звані «ополченці» чинили на неї психологічний тиск, адже напевно найважчим випробуванням для дівчини, зізнається, було самотнє ув’язнення.

«Звісно, є такі особистості, які вміють не спілкуватись роками, але для мене, як для екстраверта, це дуже складно. Доводиться обирати і прилаштуватися до різних людей.

У мене в камері була дівчина, яка приїхала з Росії воювати з так званими «укропами». Я їй сказала: «Нам з тобою тут сидіти разом, укладімо пакт про ненапад. Ти не будеш мені розповідати про «Крим наш», а я не буду поєднувати разом жовтий стакан і синє горнятко». Для неї навіть поєднання українських кольорів було провокацією».

Увесь цей час Марія не мала змоги спілкуватись з рідними. Не знала, чи чекає на неї Україна з катівні так званої «ЛНР». Дівчина не підозрювала про зусилля, які докладали знайомі та незнайомі люди, аби Варфоломеєва вийшла на волю з полону. Лише за місяць до звільнення один із її охоронців скаже:

«Маша, тут про тебе написав посол США в Україні у своєму Twitter». Для мене це був якийсь нереальний розмах, безодня між тим, що я про себе думала і що відбувалось у реальності.

Дуже багато людей були занепокоєні моєю ситуацією, моїм полоном. Мені було дуже приємно, що люди дійсно за мене боролися, інакше я б досі була там. Там нескінченний потік людей, якийсь такий конвеєр. Їх постійно затримують, а нам відома лише якась невеличка частинка про це. Так, там і випускають, але при мені постійно когось затримували».

Марія Варфоломеєва не раз готувалась до обміну, але її прізвище зникало зі списку. Ці моменти майже «вбивали», каже колишня бранка: коли повз тебе людей ведуть на свободу, а ти залишаєшся в полоні.

«Після обміну останнього, який не відбувся, у мене все всередині зневірилось. Перед моїм звільненням за кілька днів я молилась і казала: «Боже, ну невже я ніколи не вийду звідси, коли ж мене звільнять, що зі мною буде?». Я відкрила сторінку Біблії, а там пише, із пророка Ісая: «Полонений скоро буде звільнений, не помре у ямі і буде мати вдоволю хліба».

Звільнення

Після цих рядків буквально за кілька днів Марію звільнять. 3 березня 2016,за тиждень до її дня народження, полон закінчиться. Тоді Марію Варфоломеєву бойовики погодились відпустити в обмін на двох їхніх спільників. Дівчина згадує: у день звільнення вона востаннє побачить рідний Луганськ із вікна «бусіка», який повезе її до лінії розмежування.

«Мене повезли моїм містом, рідним містом, де я мешкала, де я ходила. Цілий кортеж мене віз — автоінспекція з сиренами. У моєму «бусіку» сиділо багато кулеметників. Я пам’ятаю, як мене везуть, сирени працюють, а бабусі на вулиці дивляться, дивуються, кого там так супроводжують?

Пам’ятаю, що ми прибули до лінії розмежування першими, чекали на авто з українського боку. І тоді біля Станиці був обстріл. Я думала, що ось зараз все знову зірветься, але тут вдалині з’явилась наша автівка. Я пам’ятаю цей момент, як я йду назустріч українському прапору. Це таке велике щастя після стількох місяців полону бачити український прапор, просто неземне задоволення».

День звільнення

Нині про час полону, а це 419 днів або 14 місяців, спогади зберігає не тільки пам’ять. На сторінці Радіо Свобода можна знайти уривки зі щоденника Марії, у якому вона описує свої думки, спостереження, емоції у той час.

Деякі записи «На узбіччі світу», таку назву має цей щоденник, вона робила у камері. Під час обшуку їх якось ледь не прийняли за шифри. Тому Марія вирішила викласти на папір пережите вже після звільнення.

Робота над щоденником у редакції Радіо Свобода

«Цікавий такий момент, коли я потрапила до СІЗО, де по-іншому ставляться до інформації, яка туди потрапляє. Вони обшукували мене, мої книги, зошити, записи. Жінка, яка зробила обшук, все шукала якісь паролі і питала: «А що це у Вас за записи?». Я кажу: «Це мої думки». Вона: «Які такі думки?». А я кажу: «А ось уявіть — в мене є думки, які заслужили того, аби я їх записала».

До слова, усі спогади і рефлексії з полону Марія Варфоломеєва має надію колись таки оформити у друкованому вигляді. Одразу після звільнення навіть були домовленості про це із Міністерством інформації, та поки що книжка так і не побачила світ. Натомість зараз Марії вдалося реалізувати свою велику мрію — вона стала психологинею. Про це марила чи не з дитинства, а у полоні пообіцяла собі: якщо вийде на волю, здійснить бажане.

«Я завершила бакалаврат Могилянки з психології і розвиваюсь у цій сфері, маю вже гарний результат з роботи із клієнтами. Мені вдається. Це була реально мрія ще зі школи, але я не наважувалась про це мріяти. Цей полон був таким собі рушійним механізмом, коли ти переосмислюєш своє життя. Переоцінюєш усі свої цінності, можливості, розумієш, що настав час для здійснення мрій».

Марія

Зараз Марія зізнається, що не сумує за Луганськом, хоча поїхати у рідне місто таки хотілося б. Каже: обурює сама неможливість цієї поїздки і те, що хтось взяв на себе право заборонити їй відвідати малу Батьківщину.

«Чому якісь люди вирішують, що я не можу там перебувати? Хоча звісно, поїхати то я можу, ось повернутись — навряд чи. Я скажу свою думку. Я бачила, що до 2019 року Україна розвивалась таким чином, що Росію б дотиснули санкціями і вона рано чи пізно відступила б з Донбасу. Зараз це якесь «примирення». Я не бачу шляху зараз. Поки там будуть проросійські сили, поки не буде ліквідовано цей каральний апарат, такі люди як я, не зможуть туди повернутись».

Участь в акцію на підтримку закону 9438 про військові злочини

Громадське радіо випустило додатки для iOS та Android. Вони стануть у пригоді усім, хто цінує якісний розмовний аудіоконтент і любить його слухати саме тоді, коли йому зручно.

Встановлюйте додатки Громадського радіо:

якщо у вас Android
якщо у вас iOS