Громадське радіо
Cтаніслав Коваль за фахом архітектор. Ще до початку війни він жив у Донецьку, займався проектуванням приватних будинків та їх внутрішнім дизайном, а у вільний час розводив декоративну рибу.
«В Донецьку всі об’єкти зупинились відразу, як тільки ця війна почалась. А ті люди, які виїхали із Донецька, мої старі клієнти, звертаються. Тому інколи є робота».
Уже понад два роки минуло, як сім’я Ковалів замінила колись шумне індустріальне місто Донецьк на прифронтове село Яблунівка.
Тепер розведення декоративної риби, яким Станіслав займався «для розваги» у Донецьку, переросло у маленький нішевий бізнес. На заснування якого він виграв гранд від Програми розвитку ООН.
«У мене давно була мрія зайнятись вирощуванням декоративної риби. Але у Донецьку на це не було часу. А тут з’явився вільний час. Так би мовити, немає лиха без добра.Тут можна і промислову рибу вирощувати, наприклад, осетер. Я у Донецьку пробував його вирощувати, купував мальки, і вони виростали до півкілограма. Проте зараз на них не буде попиту у нашому регіоні, а відправляти в інші економічно невигідно».
Станіслав розповідає, що його бізнес із декоративних риб не працює. І, фактично, він його тільки утримує. Але вже навесні літні мальки повинні підрости і підуть на продаж.
«У мене також був один найманий працівник. Але він працював до жовтня. Отримував зарплату, офіційно був влаштований із трудовою книгою. Але потім мені довелось закрити це підприємство, тому що взимку бізнесу ніякого немає, а податки потрібно платити».
У Станіслава є дружина-художниця та одинадцятирічна донька. А його мама ще досі живе у Донецьку. Він згадує, що коли починались заворушення у Донецьку, то це здавалось тимчасовим.
«Я був на мітингу тринадцятого березня на площі Леніна. Це був один із останніх проукраїнських мітингів у Донецьку. Я там отримав травму, і ледь не залишився без ока. Потім одну операцію в Донецьку зробили, далі у Києві ще одну операцію зробили на око. Ну і згодом ми побачили, що ситуація так розвивається, що потрібно втікати з Донецька. Тому що почали мавпи з автоматами бігати по місту, і неможливо там було залишатись. Ми розраховували, що перебудемо тут один-два місяці та повернемось. Але так уже складається, що третій рік. І перспективи такі, що ще не один рік ми тут будемо жити».
Будинок у Яблунівці, що знаходиться за 20 кілометрів від бойових дій, сім’я Ковалів купила ще до війни. І це, вважає Станіслав, їм дуже допомогло. Але головне у цій ситуації було бажання виїхати із Донецька, вважає він.
«Багато друзів наших залишилось у Донецьку. Весь час жаліються на те, що не мають куди поїхати, кажуть, що поїхали б, але немає куди. А ми говоримо, що головне – бажання. Ось поглянути тільки скільки оголошень є, де здають будинок у безкоштовне користування. І під Києвом є, і у Харківській області є. Тут у Костянтинівці навіть можна зняти квартиру тільки за комунальні послуги».
«З першого дня ми це просто не приймали і все. З першого дня було видно, що це все штучно робиться, що росіяни приїжджають . Коли ми виходили на мітинги на площу Леніна, то там ніде було машиною припаркуватись, бо всюди стояли автобуси із російськими номерами. Я ще повинен сказати, що зараз трошки перебільшують той факт, що у Донецьку усі такі сепаратисти. Для 70% населення просто все рівно. Україна туди прийде, вони причеплять українські прапори і будуть українцями».
Станіслав не боїться, що війна прийде у Яблунівку, адже це більше не вигідно Росії, вважає він.
«Тут якщо стріляють, то тут чутно дуже сильно. Навіть часто вікна трясуться. Але я думаю, що сюди вони не прийдуть у будь-якому випадку. Такої повномасштабної війни уже не буде, бо росіянам це більше не вигідно. Тому що з їхнього боку будуть великі втрати, якщо вони сюди прийдуть».
Життя у селі, хоч і прифронтовому, сім’ї Ковалів подобається. Тут можна більше проводити часу на свіжому повітрі і споживати натуральні продукти, розповідає Станіслав. До того ж, у нього є час для того, щоб втілювати власні проекти.
«У мене є ідея взяти в оренду невеликий ставочок, і зробити там розплідник водних лілій. Це буде відкрито для всіх відвідувачів як парк водних лілій. Просто люди зможуть приходити дивитись, а я б там вирощував ці лілії. На перспективу це було б цікаво для озеленення міських ставків. У нас тут є Костянтинівка, Краматорськ, де є парки із ставками. Так як висаджують однорічні квіти на клубах, то так само можна висаджувати у ставки водні лілії. Це красиво і людям дуже подобається».
Станіслав Коваль впевнений, що тільки після зламу може бути розвиток. Тому на перспективу якісного життя в Україні дивиться позитивно.
«Дуже довго був період застою. Зараз накопичилось багато енергії. Якщо зараз у нас усе вийде в Україні, то далі буде період ренесансу. Я впевнений, що буде. Бо дуже довго ми були у пригніченому стані».
Наталка Роп із Донеччини