hromadskeradio.org
Ще у вересні минулого року громадою села була створена ініціативна група, яка і звернулася до міжнародної організації, розповідає директор школи Раїса Лещенко.
— Скільки зараз учнів у Вашій школі?
— Наших зараз 50 чоловік, але сталося так, що у 2014 році до школи прибуло 168 дітей-переселенців з АТО. І на перших же батьківських зборах виникло питання: як допомогти школі? Ми одразу вибрали ініціативну групу, і сільський голова разом з цією групою почали працювати.
Богородичанська школа спочатку увійшла до 9-ки першочергових, був проведений тендер, а 10 вересня поточного почалися ремонтні роботи.
За результатами тендеру підрядною організацією стала будівельна компания “Дінастія” з Донецька. Всі співробітники, розповідає менеджер проекту Юрій Родіонов, теж стали вимушеними переселенцями, вони разом з усією компанією поїхали до Харкова:
— Кем финансировался проект и как вышло, что именно вы им занимаетесь?
— Финансировался проект ЮНИСЕФ, мы учавствовали в открытом тендере и победили в нем. Сколько потрачено на проект по договору не могу сказать, организация не хочет афишировать, мол, это не большие деньги, чтобы хвастаться. Но в целом могу сказать, что уже потрачено не меньше миллиона гривен.
— Откуда ваша организация?
— Из Донецка, потом стала харьковской. Мы из оккупированных территорий, переселенцы».
Ремонт школи у селі Богородичне, додає Юрій, запланований на 2 місяці, тобто вже 10 листопада всі роботи мають бути завершені. Будівники, запевняє менеджер, вкладаються в терміни, основна маса робіт вже виконана. Слід зазначити, у школі більше 30 років не працювала каналізація та не було спортивної зали.
«Основная проблема была — это спортзал, он 8 лет не использовался. Это просто была комната без полов, без штукатурки, электричества, отопления. Произведена штукатурка, шпатлевка, окраска потолка, сегодня закончат монтаж системы отопления. Остался спортивный линолеум и мы вкладываемся в сроки».
Та рік тому, розповідає педагог-організатор Світлана, проблем було куди більше. Школа ледве справлялася з потоком переселенців, допомагали інші навчальні заклади та райони:
«Нам мебель и учебники привозили со многих школ, массово с первого сентября много детей прибыло. Если раньше было где-то 45, то стало больше 180-и. У нас дети поменялись два раза за прошлый год — после Нового года пошла вторая волна, начали с Дебальцево и тех районов прибывать. По селу они практически не живут, только в женском монастыре или на турбазах в Святогорске. Нам выделили автобус, мы детей утром собираем на учебу, а после уроков — развозим по домам».
Найбільшу допомогу, звісно, школі надав дитячий фонд ООН, каже пані Раїса. Окрім ремонту, ЮНІСЕФ вже не раз дарував школярам книжки для позакласного читання, канцелярію та розвиваючі ігри.
«Дуже велика користь і для громади, і для колективу. Зараз із такою піднесеною головою йдеш до школи і так приємно. Раніше я ходила нахилившись, аби скоріше пробігти, бо були питання «коли це все закінчиться?», а зараз батьки ідуть, кланяються і говорять велике спасибі», — розповіла Раїса Лещенко.
Останнім таким подарунком стали меблі — комплект стільців та парт на 60 учнів, а також класні дошки і стільці для вчителів.
«Здесь комплект на 2 класса: 60 стульев антисколиозных, 30 парт тоже регулируемых, также классная доска, стол, стул учительский», — розповідає відповідальний за доставку меблів від ЮНІСЕФ Олександр.
На цьому, додає директор школи, громада Богородичного не збирається зупинятись. Зараз колектив навчального закладу вже працює над проектом під назвою «Місцевий розвиток, орієнтований на громаду», що дасть змогу замінити старі вікна 64-го року на теплозберігаючи металопластикові.
Катерина Колмикова зі Слов’янського району, програма “Люди Донбасу” для «Громадського радіо»