Фото: spektrnews.in.ua
Харківський правозахисник, волонтер місії В’ячеслав Кучин розповів, що вдалося дізнатися під час поїздки:
«Ми досліджували наявність не вибіркових обстрілів, фотографували, опитували людей. Це селище є районним центром Станично-Луганського району і знаходиться практично на лінії розмежування поряд із Сіверським Донцем. На одному березі підконтрольна Україні Луганська область, а на іншому так звана ЛНР», — пояснює волонтер.
Правозахисник каже, що місцевим мешканцям заборонено відвідувати територію між населеним пунктом і рікою:
«Це робиться для того, щоб не перетинали самовільно лінію розмежування. Кажуть, що є різні таємні стежки. Ну і для особистої безпеки, оскільки на іншому березі ріки знаходиться височина, з якої дуже зручно вести обстріли», — розповідає В`ячеслав Кучин.
Ані суд, ані міліція там зараз не працюють, переконує правозахисник:
«Дуже багато пошкоджених та зруйнованих будівель . Як житлових, так і громадських. Наприклад, тут зруйновані середня школа, міліція, податкова, клуб. Місцеві тут часто посилаються на те, що після Другої світової війни тут було зруйновано лише три чи чотири будинки, а зараз на території району пошкоджено 3, 5 тисячі будинків, з них приватних будинків 320 взагалі зруйнованих вщент і не підлягають відновленню», — каже про наслідки руйнувань чоловік.
В`ячеслав Кучин розповідає, коли в регіоні було найбільше обстрілів:
«Як ми з`ясували, абсолютна більшість руйнувань через обстріли відбулася в період з середини серпня 2014 року по кінець серпня 2015 року. В цей час селище було під контролем збройних сил України. Зараз з кінця серпня цього року селище живе в тиші, тобто перемир`я здійснюється, хоча коли ми тут були, десь недалеко стріляли».
Місцеві звикли до сильніших обстрілів, тому за словами правозахисника, уваги на це вже не звертають. Деякі події в Станиці викликають чимало питань в правозахисників:
«Треба сказати, що була одна неясна подія 2 липня 2014 року. Нібито з літака тут було нанесено 2 ракетних бомбових удари з початку в районі центру, а потім по вулиці Островського в районі залізничної станції Кіндрашівська. Тоді загинуло за різною інформацією до 14 осіб, в тому числі і діти. Я називаю цей випадок неясним, тому що не бачив висновків розслідування».
Правозахисник пригадує події перед тим, які можуть бути пов’язані між собою.
«Напередодні в селищі Міловому на Луганщині, що в глибокому тилу, проте поряд з державним кордоном РФ, була мінометним вогнем диверсантів виведена з ладу радіолокаційні станція військової частини сил протиповітряної оборони, яка могла би від слідкувати, що насправді трапилося в них над Станицею», — співставляє дані факти В`ячеслав Кучин.
Однак волонтер УГСПЛ каже, що більшість місцевих впевнені, що атака була здійснена українським літаком.
«В багатьох в даному селищі є родичі, які воюють не на боці України. Тут взагалі був епіцентр сепаратистських настроїв. І я чув, що після 2 серпня бажаючих записатися до козачих загонів побільшало. Весь цей час в селищі немає українських каналів. Працює виключне російське ефірне телебачення і телебачення ЛНР. Тут вони беруть переважно інформацію», — розповідає правозахисник.
Місцеві мешканці розповідають свої версії подій, які ніяким чином не підтверджені:
«Від людей я чув такі версії стосовно Кіндрашівки, що потім не зміг навіть в інтернеті знайти про них згадування. Що нібито керував літаком чех, що особисто чули, як Порошенко визнав провину України. Треба сказати, що навіть стосовно обстрілів, коли ця територія була під контролем України, багато хто впевнений, що це навмисні обстріли збоку українців. Принаймні, що їх обстрілюють з обох боків».
В`чеслав Кучин переповідає почуте від людей:
«По-перше, вони нас ненавидять. Кажуть, що ось стояли тут вояки з Чернігова, дуже злі. Потім перед від’їздом сказали, що ми вам щось зробимо. По-друге, для того, щоб отримувати бойові. Селище стріляють. Значить війна. Значить платять більше грошей. По-третє, я не знаю, навіщо це їм. Я бачив, як стемніє, їдуть на джипі в сторону Донця, а потім через сорок хвилин з того боку починаються обстріли».
Цікаво, що як тільки правозахисна група приїхала в селище, про них згадала влада невизнаної республіки.
«Ми коли тут пробули 72 години, кожен з нас отримав смс типу, що «ЛНР тобі допоможе», «Хунта скоро втече». Так що великий брат слідкує за нами, як ми впораємось. І ми не маємо виправдати його очікування», — резюмує волонтер.
Попри це все, волонтерам моніторингової місії вдалося здійснити роботу завдяки людям з проукраїнською позицією. Вони там, безперечно, є. І перед ними — складна, довготривала і небезпечна робота.
Аріна Крапка з Луцька, програма “Люди Донбасу” для «Громадського радіо»