Тетяна Любарова живе в 7 км від лінії фронту, в селі Галицинівка Мар’їнського району. За час військових дій мирні жителі стали психічно неврівноваженими, розповідає Тетяна телефоном. За її словами, психологічна допомога вкрай необхідна всім. І дітям, і дорослим. Через тривалі бойові дії будь-яка рядова ситуація може спровокувати спалах агресії і стати причиною конфлікту, говорить Тетяна Любарова.
«Когда каждый день, когда мы сутками не спим, вы себе даже представить не можете насколько это страшно, когда другой раз с огорода стреляют и не знаешь, прилетит обратка или нет, и ты сидишь всю ночь караулишь, прилетит – не прилетит, куда деваться, куда бежать, и все эти мысли в голове… То нам взрослым нужен психолог, не только детям. Потому что мы стали эмоционально неуравновешенны. Мы взрываемся по всякой буквально мелочи», – розповідає жителька Галицинівки Тетяна Любарова.
Уже рік Тетяна координатор штабу Гуманітарної місії «Проліска» в Мар’їнському районі і частини Ясинуватського. Як до представника громадського об’єднання до неї щодня звертаються за допомогою земляки. Люди потребують продуктів, медикаментів, роботи. Часто вони приходять на взводі, розповідає Тетяна Любарова.
«И когда людям говоришь: «Ну, подождите немножко, мы еще не нашли организацию, которая бы смогла вам помочь». И начинается: «А, ну все понятно, вы меня зарегистрировали, данные мои взяли, уже все продали, обогатились уже…» О чем это говорит? О том, что у человека тоже нарушена психика и я его понимаю. Внутренне я его понимаю, но я всегда молю Бога в этот момент: «Не дай мне сорваться». Потому что я такая же сама уже психически ненормальная стала», – каже мешканка Галицинівки, координатор штабу Гуманітарної місії «Проліска» Тетяна Любарова.
На останній нараді в Краматорську Тетяна з іншими волонтерами та активістами звернулася до Міністра соцполітики Андрія Реви. Чиновника просили про присвоєння статусів «діти війни» та «потерпілих від АТО» мирним жителям, які не виїжджали за весь час бойових дій. Сьогодні окремий статус жителі прифронтових підконтрольних Україні територій не мають, – підтверджує директор департаменту соціального захисту населення Харківської облдержадміністрації Юрій Шпарага.
«Будь-який статус, який присвоюється, він присвоюється тільки відповідно до документів, які прийняті на рівні держави. Тобто це повинен бути закон або зміни до закону. Обговорювати можна будь що, все що завгодно, як зараз обговорювали «дітей війни» і таке інше, але ви знаєте чим це закінчилось, була політична воля це питання вирішити, але так воно і не вирішилось. Якщо Міністр про це говорить, я думаю, що будуть певні дії Міністерства соціальної політики, але все це буде вирішуватись на державному рівні, потрібно вносити зміни в закон», – вважає директор департаменту соціального захисту населення Харківської облдержадміністрації Юрій Шпарага.
До влади у мирних жителів ще одне прохання – забезпечити регулярні консультації психологів для дітей і дорослих.
«Нет у нас психолога, к нам никто не приезжает, нам нужны психологи, нам нужны психологические группы. По 10-15 человек в группу, чтобы психолог работал каждым из нас или группой. Чтобы это было массово. Нет у нас такой возможности здесь. Честно скажу. Мы задыхаемся. Лично я задыхаюсь, я уже на таком выгорании внутреннем», – розповідає Тетяна Любарова.
Люди, які постійно живуть уздовж лінії фронту, розучилися мріяти і щось планувати. У них часто змінюється настрій і стан. Сміх за кілька хвилин може змінитися сльозами, а ще через час, людина, немов впадає у ступор, говорить мешканка Мар’їнського району Тетяна Любарова.
«Сейчас об этом нужно кричать, потому что в результате боевых действий мы получаем больное поколение. Мы психически неуравновешенные. За 2 года войны, даже больше, мы просто стали, как сера в спичке, поднеси – и мы взорвемся», – але в той же час, додає Тетяна Любарова, люди побоюються, що після консультацій з психологом, їх вважатимуть психами. А доки проблема лише поглиблюється.
Світлана Гуренко, «Громадське радіо», Харків