Радіо Свобода
До Станиці Луганської потрохи повертаються люди, які виїхали звідси в час активних бойових дій. Незважаючи на напружену ситуацію та періодичні збройні протистояння, місцеві сподіваються, що покидати рідні домівки більше не доведеться.
«Ми тут такі раді, людей понаїхало! Під кінець 2014 року на вулицю виходиш — ні машини, ні людини. Дуже рідко можна було побачити пішохода чи велосипедиста», — ділиться станичанин.
В ситуацію з можливим розведенням військ чоловік не вникав. Він вважає, що всі нюанси знають хіба політики. А для місцевих важливо одне — аби більше у Станиці не стріляли.
«Ти в себе вдома подивися на людей, які вони на обличчі: яскраві, усміхнені. Тут рідко побачиш, аби хтось проявив позитивні емоції на обличчі. Кожного зачепило тим чи іншим».
Повідомлення про потенційне розведення військ між місцевими спричинило дискусію. У жителів немає однозначної позиції: розведення — це добре чи погано? Відповідно до рішення, житлові квартали залишаються під контролем української армії. Проте багато місцевих на розведення дивляться по-іншому — люди вважають, що Станиця Луганська буде немілітарною зоною, і солдатів зі зброєю на вулицях більше не побачиш.
«Дружина моя ходить щодня на ринок. Приходить, я питаю: „А що там каже ОБСЄ?“ А що таке „ОБСЄ“ — „одна баба сказала“. Одна баба сказала, і пішло по всьому селу. Прийшла з ринку. Кажуть, що наче будуть відводити солдат. А будуть, не будуть — хто його зна?».
Ідею розведення військ чоловік підтримує.
«А вам би сподобалося, якщо би у вас, у Львові, під кожною хатою стояли солдати? Мені б не сподобалось. І нам не подобається. Аби нам було тихо, спокійно, мирно». «Подобається знаєш кому? Бандитам і злодіям».
До розмови долучається сусід чоловіка. Він у 2014 не виїжджав зі Станиці, його дім зруйнований. Бандитами вважає активістів, які прибували з інших міст на акції проти відведення солдатів із житлових районів.
«Вони створили якусь спілку і кричать: „Хай хлопці звідси не йдуть!“. Приїхали з Біловодська, зі Старобільська… Вони не хочуть, щоби там солдати стояли, а в нас хай стоять, хай нас б’ють!».
Є у Станиці й такі, які підтримують самопроголошені «ЛНР» і «ДНР».
«Це ж хорошого керівника і захисника „ДНР“ — „Моторолу“ — підірвали. А замах на керівника „ЛНР“ Плотницького — те ж саме. Це ж підготувало ЦРУ разом з українськими службами».
Чоловік жаліється на українських військових. Каже: через них не може спокійно розмовляти рідною російською.
«Багато україномовних. Розмовляють не українською, а суржиком, польсько-австро-угорським. Вінниця, Чернівці і звідти. В основному, на передовій тримають саме західняків».
Сподівається, що після розведення українських бійців тут більше не побачить. На питання, чи прийде сюди так звана «ЛНР», коли підуть військові, чи Станиця буде «сірою» зоною, не відповідає одразу.
«Люди хочуть найперше припинення бойових бій. А решта вирішують політики».
Є й такі, які кажуть, що виводити бійців із житлових кварталів Станиці Луганської немає навіть морального права. Не на запис люди розповідають, як у 2014 обіймали українських солдат, коли ті звільнили Станицю. Зараз практично щоночі чути обстріли з різнокаліберної зброї. Люди налякані і бояться будь-яких змін, адже наслідки, як кажуть, можуть бути непередбачуваними. А Станиця Луганська живе на лінії вогню вже третій рік.
Анастасія Шибіко, «Громадське радіо» Станиця Луганська