Розкажіть, будь ласка, про акцію, яка зараз проходить під Кабміном?
Сьогодні, в Міжнародний день невинних дітей жертв агресії, який відзначає ООН в усьому світі, ми вирішили привернути увагу до проблем з безпекою тих дітей, які знаходяться у зоні АТО і поблизу зони бойових дітей. Ми говоримо про дітей, які знаходяться у різних закладах, дитячих будинках. Тобто це діти, які перебувають там під контролем держави: діти-сироти, діти позбавлені батьківського піклування.
Сьогодні ми хочемо закликати урядовців до того, щоб цих дітей вивезти звідти, хоча б принаймні на оздоровлення їх краще вивезти в інші заклади, що розташовані на всій Україні. Такі заклади, за нашими даними, є недозаповненими - 45-60% середня наповненість таких закладів. Ви знаєте, що зараз активно просувається підхід, коли дітей забирають у сім’ю. Відповідно цих дітей можна вже зараз забрати і фактично убезпечити їх від можливого стресу і наслідків, які пов’язані з війною.
Згідно із статистикою, 3 тисячі дітей залишаються у дитячих закладах окупованої території, з них 150 – діти-сироти. З 3 тисяч – 150 діти-сироти, отже 2850 – діти інших категорій. Розкажіть, які категорії дітей є і від кого, у такому разі, залежить їх вивезення?
Ми не закликаємо до вивезення тих дітей, у яких є батьки або опікуни. Як правило, це діти, батьки яких знаходяться у тяжких життєвих обставинах. Це може бути алкоголізм, наркоманія, і вони тимчасово перебувають у таких закладах. Це можуть бути з інвалідністю, яким потрібен спеціальний догляд і вони перебувають у таких закладах. Тобто там є різні категорії дітей, але ми вважаємо, що щодо цих дітей, треба проводити роз’яснювальну роботу з батьками. Має бути розроблена певна карта на рівні міністерств, куди їм бігти, де рятуватися.
Пригадую, був епізод під час наступу на Дебальцеве евакуювали певний дитячий заклад. Їх евакуювали до Дніпропетровська, а потім, на вимогу батьків, частину цих дітей повернули.
Формальних законних підстав не зробити цього немає, тому що батьки відповідають за своїх дітей. Тут ми вважаємо, що потрібно посилювати роботу з батьками. І теж не кидати їх напризволяще, щоб вони розуміли, що якщо снаряди потраплять в їхні міста і села у них є місце, куди держава їм може запропонувати переїхати разом із дітьми.
Питання евакуації залежить від Кабінету міністрів?
Так, воно залежить від Кабміну. Тут також є проблема нескоординованості між різними міністерствами і відомствами, тому що, наприклад, дитячі заклади, які знаходяться у зоні АТО у прифронтовій зоні підпорядковуються трьом міністерствам (це Міністерство соціальної політики. Мінінстерство охорони здоров’я та Міністерство освіти та науки). Власне, з якимись міністерствами простіше працювати, з якимись складніше. Ми говоримо, що має бути загальна політика держави щодо того, що робити з цими місцями.
Не тільки з тими, де знаходяться діти, а й де знаходяться діти похилого віку, ув’язнені, тобто з будь-якими місцями, де люди перебувають під контролем держави і не можуть самі їх покинути. Має бути розроблена карта, чого досі нема. Ми говоримо про це ще з літа минулого року, коли розпочиналося захоплення частини Донецької та Луганської областей. Частина закладів, які швидше зорієнтувалися чи їх скоординували, виїхали, а решта залишилися там. Наприклад, у Горлівському інтернаті для людей з інвалідністю була активна позиція директора. Вона майже усіх вивезла, залишилися лише 20 найбільш лежачих, яких вона не встигла вивезти. З цих 20 людей, станом на лютий, живих лише 5, тобто 15 померло. Ми не знаємо, що відбудеться, знову активізуються бойові дії, відбуваються обстріли, іде наступ і ми вважаємо, що зараз потрібно вивозити цих дітей.
Чиновники говорять про те, що закладам, які залишилися на окупованих територіях, треба змінювати інструкції, які у них є на випадок надзвичайних ситуацій. Це може зробити профільне міністерство, яке опікується закладом, чи хто?
Я не розумію, чому за рік неможливо змінити інструкції. Там є ще така проблема, що частина цих закладів підпорядковується місцевим органам влади. У випадку ескалації конфлікту, вони їх вивозять в сусідні міста. Потім бойові дії наближуються туди. Ця проблема глобальна, її потрібно вирішувати, зробивши, скажімо, міжвідомчу комісію. Велика державна машина на це не реагує і вже багато людей через це постраждало. Варто зробити міжвідомчий координаційний штаб або комісію, яка б розробила відповідну інструкцію і евакуювала цих людей. Тобто це все питання папірців, а ми говоримо про життя людей, які там знаходяться.
Говорять про те, що в Україні немає законодавства, яке б захищало дитину під час бойових дій. Це законодавство, очевидно, має приймати ВР. Розкажіть детальніше про ці моменти?
Справді у нас є прогалина у законодавстві, яка стосується бойових дій і захисту прав дітей. Очевидно, що він є, адже раніше у нас не було бойових дій і не було потреб приймати таке законодавство. Наша організація, яка належить до коаліції за права дитини, на зустрічах коаліції піднімала цю проблему і очевидно, що члени коаліції за права дитини будуть пропонувати депутатам напрацювання і якісь проекти законів, які б захищали дітей у момент конфліктів. Те, що зараз робимо ми, це намагаємося привернути увагу до цієї проблеми.
У випадку, якщо ВР, прийме таке законодавство, його імплементація зобов’яже Кабмін реагувати на питання з інструкціями і евакуацією?
Я сподіваюся, що так, хоча мені здається, що це треба вже робити, а не чекати доки ВР прийме відповідне законодавство. На жаль, дуже часто багато відписок. Про ті проблеми, про які ми говоримо зараз, ми уже давно говоримо. Щоразу після візитів у такі заклади ми пишемо детальні звіти і рекомендації відповідним міністерствам і уряду. На жаль, стан їх виконання не є задовільним і нам доводиться говорити через пресу.
Чиновники Кабміну знають, що ви зараз знаходитися тут, вони ідуть на контакт з правозахисними організаціями?
Так, у нас є інструменти через офіс омбудсмена Уповноваженого ВР з прав людини і Валерія Лутковська також пише листи за результатами наших візитів. Деякі проблеми вирішуються, діти вивозилися і минулого року, було декілька закладів вивезено, але ми кажемо про те, що цього недостатньо і там діти залишаються. Якщо заклад знаходиться у 20-ти кілометрах від зони бойових дій, то це становить реальну небезпеку тим людям, які там знаходяться.
