Що заважає об'єднанню православних церков в Україні?

Гостя — релігієзнавиця Людмила Филипович.

Чим закінчиться історія з Києво-Печерською лаврою?

Людмила Филипович: Йде до того, що монаше життя буде продовжуватися, служби божі будуть правитися в Києво-Печерській лаврі. Вона не втратить своєї ролі як центру духовного життя українського народу. Трохи зміниться склад тих, хто буде здійснювати це монаше життя. Я думаю, там залишаться ті, які приймуть Україну як свою Батьківщину.

Можливо, там і не буде революційних змін. Що, знаєте, одні вийдуть і нові зайдуть. Це процеси церковні. А вони дуже еволюційні.

• Але громадянське суспільство України показало церкві, що воно не задоволено тим, як церква себе позиціонує в умовах війни. Щодня вбивають наших захисників, щодня на голови нам падають бомби. Тому абсолютно недопустимо, щоби десь в Києві на дніпровських пагорбах у Києво-Печерській лаврі ми чули якісь прославлення чужої країни, чужих церков, чужих предстоятелів.

Я би дуже хотіла, щоб такий перехід відбувався без насильства, у рамках виключно правових.

Якщо закон діє і працює, він визначить міру покарання тим, хто винен у тому, що церква і досі не може визначитись.

Чекаємо рішення суддів, а вони будуть (ми знаємо, що багато відкрито скарг). Ясно, що після того будуть протести з боку Української православної церкви. Так, це марудний процес. Але його треба пройти з тим, щоб ми не виглядали так і в своїх очах, і в очах наших міжнародних колег.

---

Читайте також: УПЦ МП маргіналізована в Україні, як і всі інші проросійські сили — політолог

---

Я буквально недавно читала звернення від групи незадоволених священників до Вселенського патріарха, які просяться під його батьківське крило.

Чекаємо. Тому що релігія — це навіть не економічні реформи, чи навіть політичні зміни. Це дуже такий тривалий процес, який вимагає зміни свідомості.

• Сьогодні ми (українці) — не сироти. Як ми тривалий час були від 1991 року, коли набули державної незалежності, а ніяк не могли набути церковної незалежності.

Тепер у нас всі пазли склалися, тепер ми незалежні, і економічно, і політично, і духовно.

Про можливе об’єднання двох православних церков України

До цього закликає і сам патріарх, і коли він скликав Собор. І коли він запрошував на Собор представників гілок православ’я: Київський патріархат, автокефальну церкву і Українську православну, то він мав на увазі, що це буде об’єднана помісна православна церква. Всі погодилися, крім української православної церкви.

Зголосилися тоді приєднатися понад 10 ієрархів. Але прийшли на Собор лише тільки 2. Інші думають, для них, напевне, замало було початку війни у 2014 році, дочекалися широкомасштабної агресії від 24 лютого, і досі ще вагаються.

• Церква — як армія, в ній жорстке підпорядкування нижніх чинів вищим чинам. І сьогодні священники чекають, яке рішення прийме «головнокомандуючий».

Я вчора слухала програму з Олександром Драбинком, він сказав, що 90% священства Української православної церкви — це патріоти. Але їм не вистачає «самоволки», незалежних рішень, без дозволу з боку керівництва церкви. А керівництво зайняло цікаву позицію. Я не знаю, чого боїться митрополит Онуфрій.

Він, напевно, переживає, що зіткнуться там дві протиборствуючі сторони: промосковська на чолі з митрополитом Антонієм (Паканичем) і українська (вона на сьогодні не має яскравого лідера, щоби почалися якісь розмови). Взагалі в мене таке враження, що в середині керівництва церкви уникають розмов на цю тему.

---

Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі

При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту

Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS