Фото з Telegram Сергія Гайдая
Гість — голова правління Луганського обласного правозахисного центру «Альтернатива» Валерій Новіков.
Валерій Новіков: З 2018 року ми працюємо з темою трансформації вугільних регіонів. Починали ми працювати з громадами Донецької області, які розташовані на підконтрольній Україні території. На сьогодні ми об’єднали 9 шахтарських громад Донецької області в платформу трансформації вугільних регіонів саме Донецької області. Але в ході нашої роботи за всі ці роки ми доєднали до співпраці також і міста Дніпропетровської області, де зараз також 9 шахтарських громад є, і Волині, це 3 шахтарські громади, і Львівської області. На сьогодні це одне місто — Червоноград.
Валентина Троян: У чому полягає трансформація? Що потрібно змінити та з якою метою?
Валерій Новіков: До 2035 року Україна взяла курс відмови від вугілля.
Це європейський курс, ми рухаємося до європейських стандартів, зменшуємо викиди CO₂, і таким чином ми просто будемо вимушені зробити це.
Валерій Новіков: Це не означає, що всі шахти будуть закриті саме в 2035 році, але це суттєво серйозний крок для того, щоб зменшити кількість видобутку вугілля. І кількість шахт 100% зменшиться, якщо порівнювати з сьогоднішнім днем.
Вже на зараз ми бачимо закриття декількох шахт, якщо дивитися на останні декілька років. Тобто, наприклад, в Добропільському районі шахта Білецька. Є шахти, які закривалися раніше, починаючи з 1991 року на Луганщині, там це Лисичанський регіон, і цей процес відбуватиметься неминуче.
Міністерство енергетики підготувало вже фактично перелік всіх шахт України, які будуть закриватись найближчим часом. Нам поки що невідомий точний план і графік, коли і яка шахта буде закриватися. Таким чином, ми як громадські організації, створюємо діалоговий майданчик для різних рівнів влади (місцевого, регіонального і національного) з залученням бізнес-спільноти, торговельно-промислової палати, громадських організацій, щоб спільно попрацювати над тим, яку вибудувати економіку в цих громадах, після того, як шахти будуть закриті. Куди люди підуть працювати, які професії будуть актуальні в цих громадах, на які потрібно навчати вже сьогодні в навчальних закладах, а не навчати на шахтарів, як досі іноді це відбувається.
Яка безпосередньо енергетична трансформація відбудеться? Адже сьогодні, наприклад, якщо казати про Донецьку область у Добропіллі та Новогродівці немає газу. Люди опалюють свої будинки та багатоповерхівки також виключно вугіллям. Це означає, що після того, як шахти будуть закриті, там потрібно змінити енергетичну ситуацію.
Тобто або провести газ, або запустити альтернативні джерела енергії, можливо, опалення на пелетах і так далі. Біоенергетику використовувати. І ми до цього маємо підготуватися.
Цей процес дуже тривалий. В європейських країнах він займав довгі роки. Це десятиріччя. Не можна зробити це за один якийсь рік, за один якийсь крок.
І тому ми продовжуємо той процес, який почали у 2018 році. Попри війну, хоча вона суттєво внесла зміни в наші підходи. Ми працюємо з громадами над підготовкою якісних проєктів, які вони можуть запустити в рамках відновлення України, безпосередньо спрямовані на процеси трансформації у своїх громадах.
Слухайте також: Чи вистачить Україні власного вугілля для опалювального сезону?
Валентина Троян: Валерію, а ви разом з однодумцями досліджували досвід України початку 90-х, коли в Луганській і Донецькій області закрили частину шахт. І це було сумно, ніякої альтернативи у тих населених пунктів не було і немає, наскільки я знаю?
Валерій Новіков: Насправді тут нічого досліджувати. Можна просто подивитися на ті населені пункти, в яких були шахти, які вони були до того, як шахти працювали, і що з ними стало після того, як шахти закрилися. І ніяке дослідження, в принципі, не потрібно.
Є населені пункти навколо Лисичанська, де були шахти. Раніше там, навколо шахт, були супровідні підприємства. Там були пивзаводи, тому що люди, які працювали на шахтах, мали гроші, вони могли купувати, умовно кажу, пиво.
Були також підприємства, де працювали жінки. Тобто шахтарі, зазвичай, були чоловіки, а жінкам також потрібно було десь працювати, тому були там швейні фабрики. Але після того, як шахти закрилися, фактично чоловіки залишилися без роботи. В них не було коштів, щоб їх використати в тому ж пивбарі, купити якесь пиво. Жінкам, звісно, заробітної платні не вистачало, щоб забезпечувати сім’ю шахтарів, і шахтарі звикли до великої заробітної платні. І фактично шахтарі почали мігрувати, вони почали виїжджати в інші регіони, там, де ще працювали шахти, знаходити свою нову роботу. І таким чином населені пункти зменшувалися, і за кількістю населення, і деградували до того рівня, що вони перетворилися на такі села, де залишалося виключно населення пенсійного віку.
Валентина Троян: Коли була та хвиля закриття шахти, була якась програма з того, щоб зробити якусь альтернативну реальність, скажімо так, для цих населених пунктів? Чи була така програма тоді?
Валерій Новіков: Насправді, відверто кажучи, ми не бачимо результатів роботи цієї програми. Якщо вона і була десь на папері, що ми не можемо зараз дослідити, тому що це було дуже давно, то вона була неефективною.
Ми бачимо дуже яскравий досвід Німеччини, в який всі шахти вже закриті. І ми неодноразово їздили з представниками громад до Німеччини у Рурський басейн, де дивилися на те, а що створилося замість шахт і яким чином це відбулося. Цей досвід допомагає, по-перше, надихнути громади, що є альтернатива шахтам. З іншої сторони, ми зараз бачимо, що на сьогодні навіть після того, як в більшості європейських країн вже давно закриті шахти, існує платформа шахтарських громад Європейського Союзу, куди також залучаються українські громади.
Поки що у якості слухачів, а в майбутньому вже наразі також створена інша платформа для Балкан та України, де будуть також виділятися і кошти, для того, щоб можна було ефективно запускати трансформаційні проєкти в громадах України.
Читайте також: Треба перепрофільовувати шахтарів, а не підтримувати збиткові шахти — Фурса
Валерій Новіков: Ми маємо подумати, яка саме економіка може підходити для тієї чи іншої громади. Це має бути системний підхід, починаючи від навчання відповідних кадрів, які залишаться в цій громаді, а не поїдуть далі. І закінчуючи створенням відповідних підприємств.
У громаді може бути декілька різних напрямків. Тепличне господарство — ідея така вже була запущена в Торецьку до повномасштабного вторгнення. Але це теплиці не такі, які були там 20-30 років тому, а сучасні теплиці, де є електроніка, де є автоматизація, де вже працюють сучасні працівники, які володіють певними айтішними спеціальностями. Це також може бути, наприклад (колись ми говорили про Вугледар) — це також місто на Донеччині, де, напевно, в Україні зараз його знають.
Наразі там під час обстрілів були затоплені дві шахти. І їх майже неможливо відновити, навіть після того, коли ми звільнимо всі ці території. Але ми казали, що там може бути такий консервний завод, де будуть овочі, які вирощуватимуть на полях, і потім консервуватимуть. І далі там певний логістичний центр.
У Гірському, це Шахтарська громада Луганської області, навіть сьогодні, коли ця територія окупована, керівництво громади перебуває тут, на підконтрольній території України, і вже пропрацьовує проєкт логістичного центру. Логістичного такого хабу, який може бути побудований німецькими компаніями після звільнення цих територій.
Є також ідеї про створення сміттєпереробного заводу, є ідеї побудови таких заводів з укомплектування сонячних електростанцій, наприклад, Червоноград Львівської області дуже зараз активно працює над тим, щоб створити таке підприємство, де запчастини сонячних електростанцій будуть заводитися з-за кордону, а можливо навіть в майбутньому і вироблятися в Україні. Але на сьогодні це конкурувати дуже важко з тим же Китаєм. Але збирати в Україні це точно можна. І ми робимо таку серйозну ставку на альтернативні джерела енергії, щоб вже менше використовувати викопні види палива.
Також це можуть бути певні проєкти, які спрямовані на будівельну галузь. Адже ті ж терикони, які сьогодні залишаються в шахтарських громадах, можуть бути використані для будівництва, в тому числі і доріг. Тому ми знаємо, що відбудовувати зруйновані міста нам всім буде потрібно. І безпосередньо в таких громадах можуть створюватися нові такі підприємства.
Ще одним аспектом на сьогодні, що з’явилося вже після повномасштабного вторгнення, є військовий напрямок. Я не буду тут дуже детально розповідати, але в принципі об’єкти, які пов’язані з військовою справою, можуть бути розміщені в шахтарських громадах. Тому що, наприклад, після звільнення всієї території до 1991 року все одно нам не можна буде прям на кордоні створювати військові містечка і так далі. Вони мають бути дещо віддалені від кордону, але і не так далеко від території Російської Федерації, щоб мати певні гнучкість, відстань і так далі.
На сьогодні частина шахтарських міст має серйозне поповнення в бюджети саме коштом військової ситуації. Тому тут ми маємо зараз переглядати ті стратегії, які були напрацьовані до повномасштабного вторгнення, ті проєкти, які міста хотіли реалізувати.
І подивитися на ситуацію новими очима, виходячи з того стану, в якому перебуває зараз Україна, і дивитися на ті пріоритетні напрямки європейських донорів, які готові фінансувати відбудову України.
Читайте та дивіться також: Як з кам‘яновугільної шахти німці зробили музей? (ФОТОРЕПОРТАЖ)
Нагадаємо, на тимчасово окупованій Луганщині загарбники здійснюють тотальну ліквідацію вугільної галузі — «консервують» шахти, водночас вирізаючи їх на брухт. Загалом на окупованій росіянами території Луганської області шахти опинилися на межі закриття. Про це у Telegram повідомив ексначальник Луганської обласної військової адміністрації Сергій Гайдай. За його словами, росіяни ще торік влаштували масове пограбування обладнання на українських шахтах.
Також торік шахти Луганщини опинилися на межі закриття через примусову «мобілізацію» чоловіків. У другій половині липня в Інституті стратегічних досліджень та безпеки повідомляли про майже 100 тисяч примусово «мобілізованих» на тимчасово окупованих територіях.
У 2019 році в Києві презентували дослідження «Досвід трансформації шахтарських регіонів: рекомендації для України». Його підготували незалежні експерти з європейських країн за ініціативи громадських організацій України. Автори проаналізували процес закриття вугільних підприємств у Німеччині, Румунії, Чехії та деяких містах України, а також розробили практичні поради для України.
Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі