Валентин Кім: Невербальна комунікація — це не лише жести й міміка. Американський психолог Пол Екман відомий своїми дослідами мікровиразів обличчя. До невербальної комунікації можна віднести положення тіла, позу та місце у просторі, які ми займаємо. Це також динаміка рухів, інтонація, характер погляду і фізіологічні ознаки стану. Інформація у книжках психологів Пола Екмана та Аллана Піза — це поверхневі знання.
Нам притаманне інтуїтивне розуміння того, що відчуває людина. Але це залежить від того, яка ви людина, у якому стані. Є різні тлумачення жестів, бо існує культурний вплив та відмінності. Але, як сказав Пол Екман, всі ми відчуваємо емоції однаково. Він відзначає 7 ключових емоцій, 6 з яких негативні, одна позитивна — радість. Інші психологи роблять більш гнучку систему, розширюючи кількість емоцій до 12-20. Насправді ж емоцій та їхніх проявів дуже багато.
Валентин Кім: Пол Екман цікавий тим, що створив систему кодування виразів обличчя, за допомогою якої можна технічно зчитувати вираз обличчя людини та інтерпретувати, що саме вона відчуває. Незалежно від того, де народилася людина та де виховувалася, вираз обличчя завжди буде універсальним. Невербальне спілкування з’явилося ще до того, як людина стала розумною. Дуже давно під час спілкування утворилися мімічні картини. Вираз обличчя передається генетично. Немовля ще не знає, що означають слова, але коли чує голос матері, усміхається. І це відбувається автоматично.
Валентин Кім: Коли я відстежую, як ви поводитеся, маю постійний зоровий контакт з вами, то це свідчить, що я зацікавлений зрозуміти, чи вірите ви мені. Це може бути притаманне не лише шахраям, а й людині, яка боїться, що її неправильно зрозуміють. Або ж ця людина відчуває провину. Професійні шахраї намагаються поводитися природно. Але і в них бувають помилки.
Валентин Кім: Найцікавішою постаттю для мене багато років є Барак Обама. Він володіє цікавою жестикуляцією, манерою донесення інформації. З нинішніх політиків — це Володимир Зеленський. Несистемний політик, який майже до всього ставиться не так, як попередники. Він робить багато помилок. Зеленський декларує свій намір залишитися людиною, а не стати політиком. Його поведінка, жести, рольові моделі — цікаві. Інші політики більш професійно приховують те, що відчувають.
Зеленський продовжує шукати себе у політиці. Він прийшов у неї, щоб зруйнувати те, що відбувається. Це був тотальний запит суспільства на руйнівника. Люди хотіли привести до влади людину, яка все поламає. Людину привели, вона починає все ламати та розуміє, наскільки все пов’язане. Політик розгублений. Його стан призводить до того, що він починає поводитися нещиро. Це дуже помітно. Йому необхідно грати політика. Робити це на сцені й у житті — різне. Йому дуже складно виступати на людях і бути тим, ким він був раніше.
Валентин Кім: Демократичні інституції існували дуже давно. Первісне плем’я обирало ватажків за ознаками: подобається, не подобається. Це мав бути сильний кремезний чоловік, який може повести за собою. Довіра до візуальних ознак у нас відклалася упродовж історії. Ми продовжуємо керуватися інструментом, коли він стає недоречним. Утім, не все так погано. Ми обираємо не тільки величезних кремезних чоловіків. У нас можуть бути актори, хитрі й нехитрі жінки. Інколи людство заходить у тупики. Наприклад, коли прибиральницю в Росії обрали головою сільради, бо не хотіли нікого від провладної партії.
Валентин Кім: У будь-якій ситуації, коли ми на піку емоцій, бачимо лише себе. Ми кажемо: «Я бачу тебе наскрізь». Але це означає лише те, що ви хочете побачити зараз. Це може збігтися з тим, як людина себе відчуває поруч з вами. Але це свідчення досвіду, а не ваших навичок бачити у людях загалом те, що вони приховують.
Повністю програму слухайте в аудіофайлі
Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS