Це вміння нетоксично, чесно і без награної мелодрами показати людям свій стан, почуття і зрозуміти їхні. Але більшість з нас, звичайно, спілкуються по-різному, іноді жахливо. Сьогодні ми говоримо – чому. Оскільки спілкування — важлива частина моє професійної діяльності, я люблю спостерігати, як люди говорять між собою. Можу вас запевнити: спілкування — це робота, хоча й задоволення. Для декого. Чому нам так важко спілкуватися?
У багатьох з нас немає хороших взірців для наслідування. Ми засвоюємо моделі спілкування, слухаючи, спостерігаючи, як спілкуються люди навколо: на вулиці, у школі, на роботі, і звісно ж у сім’ї. Частину з нас точно ніколи не вчили чути себе, інших та домовлятись. Частина з нас пам’ятає, як батьки приходили з роботи й просто кричали на нас або сварились між собою.
Частині з нас казали, що нікому не можна довіряти, і ми не навчились говорити правду — приємну чи ні, не навчились її чути від інших. Тому ми вважаємо за краще незграбно брехати.
Ну і, звісно, ніхто нас не розуміє. Ми часто сповнені негативного досвіду, бо у спілкуванні важливі обидві сторони. Що з нами не так? Розповів експерт — Ілля Бачурін, психолог та бізнес-тренер.
Про виключення з кола спілкування людей з іншою точкою зору
Ілля Бачурін: Колись я дуже багато спілкувався із людьми, які у багатьох принципових для мене питаннях дотримуються протилежної думки. Це був, напевно, найцікавіший досвід у моєму житті, бо це вкрай складно. Коли ми спілкуємось з людьми, які нам близькі й чуємо протилежні думки, це викликає дуже сильний дискомфорт і може погіршити стосунки. Я вважаю, що стратегія виключення певних людей з кола спілкування може існувати, але вона трохи небезпечна. Розберімося, які наслідки це може мати. Люди, які потроху фільтрують своє коло спілкування, дійсно відчувають менше стресу і це іноді має сенс. Проте в довгостроковій перспективі це якісно впливає на критичність нашого мислення.
Утворюється така бульбашка.Це призводить до поляризації — ми починаємо свято вірити в правоту своєї позиції, бо бачимо дуже багато людей, які поділяють наші думки й все менше людей, які виступають з іншою точкою зору.
Головне — розуміти де є точки єдності, у чому ми готові погодитись, можливо вони на багато вищому рівні ніж те, що нас розділяє. Критичне мислення, яке є наслідком того, що ми готові сприймати інформацію, яка є протилежною до наших думок — одна з найважливіших навичок сучасності. Я хотів би закликати людей — якщо вони впевнені в чомусь на 100%, то ненадовго відкладіть цю певність абсолютної правоти й намагайтесь довести протилежну позицію.
Ну от. Хто ж погодиться, що він чи вона – емоційно глуха людина? Нехай вже, не кажіть цього вголос, але у всіх нас буває. Тому три маленьких підказочки: наше сприйняття реальності завжди особисте і залежить від нашого досвіду і переживань. Від цього ж можуть залежати наші слова. Інші люди іноді щось таке дивне кажуть не тому, що хочуть якось зашкодити нам, а тому, що це прийнятне в їхньому світі.
Вдосконалити наше спілкування можна за допомогою запитань: якщо ми попросимо співрозмовника чи співрозмовницю пояснити, що він чи вона має на увазі. Наші розмови впливають на якість нашого життя і стосунки.
Про емпатію
Ілля Бачурін: Чомусь емпатія та розуміння певних позицій асоціюється у нас зі слабкістю. Я дотримуюсь протилежної позиції. Мені здається, лідерство в чомусь включає готовність інтегрувати різні погляди задля досягнення певних цілей. Мені не здається, що потрібно завжди й усюди поступатись своєю думкою, принципами й цінностями. Проте мені здається розумним додати у свою комунікацію готовність приймати іншу точку зору, слухати її, обмінюватись чимось цінним.
Тільки дотримуючись принципу екологічної комунікації, порозуміння, ми можемо досягти того, що бачення кожної людини може збагатитись в цьому. Мені здається, це найбільш і потрібно розвивати в собі, щоб інтегрувати протилежні думки. Лідери майбутнього — це лідери-інтегратори, які здатні об’єднувати людей з протилежними думками.
Немає ідеальних людей, думок та спілкування. Спілкування — відображення кожного з нас. Наша якість спілкування це відображення наших поглядів, суджень. Мені здається, не існує певної моделі — це постійна рефлексивна робота над собою, коли ти ставиш собі питання «Чи задоволений я якістю свого спілкування?», «Чи не здається мені, що стосунки, які в мене складаються з іншими людьми, можуть бути кращими? Що я можу для цього зробити?». Рефлексивний підхід спроб і помилок зробить наше життя якіснішим.
Як зрозуміти, що комунікація потребує поліпшення?
Ілля Бачурін: Питання має бути таке «Як я себе відчуваю?» та «Як себе відчувають люди, які мають для мене значення?». Якщо після спілкування з кимось ми виснажені, відчуваємо багато деструктивних емоцій, то ми маємо спитати себе, чому це впливає на наше самопочуття. Мені здається, це шлях постійних експериментів.
Для кожної людини варто іноді питати себе, чи доносять вони до інших людей те, що для них значуще. Насправді є дві крайнощі — є люди, які уникають конфлікту і певної відкритості задля того, щоб мати кращі стосунки й страждають через це. Вони уникають конфліктів і не показують свої кордони. Є інший бік цього питання — коли люди завжди конфліктно та жорстко проголошують свої позиції, кажуть «Я роблю тільки так, а якщо вам не подобається, ви можете піти». Ці крайнощі не ведуть нас до порозуміння і в довгостроковій перспективі можуть погано впливати на наше психічне та фізичне здоров’я. Якщо ми будемо йти від крайнощів в крайнощі, це не дасть нам побудувати якісне спілкування. Насамкінець, потрібно поглянути й на своє коло спілкування. Ми складаємося з тих людей, з якими спілкуємось, розуміємо ми це чи ні.
Проєкт реалізується за фінансової підтримки Українського культурного фонду
Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS