Мені здається, що не діти наслідують політиків, а навпаки — політична психологиня про лайку в публічному просторі

Чому політики підвищують градус і збільшують кількість лайки в політичному просторі?

Ведучі

Тетяна Трощинська

Гостi

Світлана Чуніхіна

Мені здається, що не діти наслідують політиків, а навпаки — політична психологиня про лайку в публічному просторі
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2021/09/hr_my-pro-vse-domovylys-2021_09_13_chunyhyna-1.mp3
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2021/09/hr_my-pro-vse-domovylys-2021_09_13_chunyhyna-1.mp3
Мені здається, що не діти наслідують політиків, а навпаки — політична психологиня про лайку в публічному просторі
0:00
/
0:00

Аналітична служба GovPredict, компанія, яка досліджує, що вилітає з ротів американських політиків, виявила найпопулярніші слова, які не скажеш на каві з бабусею, але які широко вживають у політичному просторі. І на першому місці — «лайно» і його варіації. Є й інші дослідження, які показують, що лайка допомагає тамувати біль, а освіченіші люди лаються вишуканіше.

За останні роки, за деякими підрахунками, політики і державні діячі почали лаятися разів у 15 більше, ніж у 2016-му наприклад. Твіттер, політичні ток-шоу, зустрічі з виборцями — скрізь. Психологи скажуть, що коли ви чесно висловлюєте свої емоції міцним слівцем — це загалом чесніше. Але чи чесні політики у своїй лайці?

Розповіла експертка — Світлана Чуніхіна, політична психологиня, кандидатка психологічних наук.

Про різницю між лайкою в політиці та на вулиці

Світлана Чуніхіна: Лайка чи нецензурна лексика дає можливість швидко розрядити емоційне напруження. Це те, для чого нам потрібна лайка — щоб ми могли швидко позбавитись неприємного емоційного стану. Якщо ми сконцентруємось на соціальному житті, де очікуємо один від одного виконання якихось формальних правил чи обмежень. Наше спілкування певною мірою формалізоване. Ми ж не поводимось з усіма людьми, як із інтимними партнерами чи добрими друзями? Політика — це найбільш формалізоване спілкування. Йдеться про спілкування, уособлене у політиках між різними соціальними групами, тут потрібен найвищий рівень формалізації. Саме тому лайка у політичному дискурсі сприймається так суперечливо. Саме тому ми й говоримо, чи нормально вдаватись до нецензурної лексики людям, які представляють інтереси великої кількості людей, з якими вони навіть не знайомі.

Лайка та довіра — який зв’язок?

Ми спостерігаємо нормалізацію цієї неформальної мови у формалізованому дискурсі. Італійські психологи кажуть, що коли у 70-х роках досліджували вплив неформальної, нецензурної мови чи лайки на довіру до політичного діяча, який вдається до цього прийому, то були однозначні дані. Такий діяч однозначно сприймався як некомпетентний і не вартий довіри. Коли вчені вивчали той самий феномен у 2010-х роках, то побачили, що все навпаки — включення неформальної мови й лайки в політичну промову може підвищувати довіру до такого діяча.

Про вплив нецензурної лайки та булінгу політиків на молодь

Проблема не в тому, що політики лаються, а в тому, що вони абсолютно безсилі у врегулюванні конфліктів. Вони абсолютно інфантильні в ситуації, де йдеться про зіткнення інтересів чи конфлікти. Є дослідження, з якого випливає що те, що політики почали більше матюкатися і булити своїх конкурентів вплинуло на поведінку молоді. Це обзивання, розпускання пліток, псування репутації, перекладання вини. Мені здається, що не діти наслідують політиків, а навпаки. Вони беруть на озброєння абсолютно інфантильні способи соціальної взаємодії. Політики почали наслідувати дитячі форми поведінки й це прикро. Вони часто демонструють незрілу поведінку в емоційному сенсі й саме це нормалізується. Я не проти емоцій, я проти інфантилізації цього дискурсу.

Про щирість емоцій під час матюкання

Це легко зіграти. Матюки — це така доступна мова для всіх, вона відкриває швидкий доступ до оцієї удаваної щирості. Навіть не найбільш талановиті актори в політиці можуть швидко і легко зіграти цю щирість, це небезпечна зброя в їх руках зараз. Потрібно бути свідомими й насторожі.

Про приниження та образи  журналістів політиками

Я б сказала, що це не норма, але стало розповсюдженою практикою. Ми її не нормалізуємо, але політики користуються цим, як ефективним способом перервати комунікацію у випадку, якщо вона небажана. Це спосіб перевести дискусію в емоційну площину з фактологічної.

Про Дональда Трампа та Іллю Киву — амбасадорів матюків у політиці

Дональд Трамп дуже відрізнявся від більшості політиків, але був кульмінаційною фігурою. Він міг претендувати на те, щоб уособлювати й представляти інтереси американців, нормально розумів, що таке інституції. Він був своєрідний, але не більше. Кива, на мій погляд, вже перетнув межу. Він вже навряд чи зможе когось представляти. Він зараз відпрацьовує таке амплуа, яке є дуже важливим для політичного життя, але не є щирим, скажімо так.

Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі

Проєкт реалізується за фінансової підтримки Українського культурного фонду 

При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту

Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS

 

 

Коментарi до запису