Гостя — психологиня, мотиваційна спікерка Анна Римаренко.
Анна Римаренко: «Хороша дівчинка» — це таке побутове поняття, а більш наукова назва, спеціальний термін у психотерапії — покірно-поступливий тип особистості. Тобто людина переживає дуже сильну тривогу, страх перед тим, аби викликати незадоволення оточення. При чому, це розповсюджується не лише на близьких та важливих людей, але і взагалі на людей довкола. Це певні складності з усвідомленням та донесенням своїх бажань або небажань. Прагнення несвідомо вгадувати, чого від тебе очікують інші люди й відповідати цим очікуванням.
Покірно-поступлива людина — це часто не слабка людина, а навпаки — дуже сильна. Просто цю силу вона спрямовує не туди. Але себе можна перевиховати.
Такі люди часто дуже емпатичні, чутливі, хороші комунікатори.
Велика кількість дівчат затиснута в «тісний одяг та взуття», які є замалими.
Історія про хороших дівчат і скромність — це історія про здорові кордони людини. І про той простір, який ми собі дозволяємо займати. Перше, що є важливим — зрозуміти, а скільки мені потрібно простору? Є люди, яким комфортно в камерному спілкуванні, їм непотрібно багато публіки, кар’єрного зрушення. Проблеми починаються тоді, коли ми собі брешемо. Коли нам потрібно багато і яскраво, а ми собі цього не дозволяємо. Бо нібито «не можна». Дуже важливо критично роздивлятися: а звідки я це взяла, а чи дійсно це правда?
Цей шлях побудований на додумуванні, на псевдологічних побудовах («Якщо я вгадаю, що він хоче, і це зроблю, він також буде для мене вгадувати»). А інші люди цього не роблять, як правило. Така людина дуже часто почувається ображеною. Бо «я під вас підлаштовуюсь, я від своїх інтересів відмовляюсь, а чому ви — ні?«. Це тіньовий бік цієї покірності — те, що часто це про маніпуляції та спроби керувати (те, що називають «чоловік — голова, а жінка — шия»). Тобто про приховано накрутити й отримати те, що ти хочеш. Але чому б не отримати це прямо?
Потрібно вчитися казати «ні» і робити паузу, перш ніж з чимось погодитись. Зробіть паузу і відчуйте: чи ви хочете цього, чи вам зручно? Коли ви відчули, як вам насправді — можете погодитись, відмовитись або зробити зустрічну пропозицію.
Перший крок — це самоповага. Визнати, що: «Я — людина, не гірша за інших. Мої інтереси не на останньому місці. Я не маю догодити всім-всім-всім навколо». Адже ви живете, в першу чергу, з собою.
Якщо вам з собою добре, то ви автоматично будете гарною подругою, дружиною, мамою, донькою. Ця «покірність» і «хорошість» часто йде з дефіциту. Тобто «я роблю всім добре не тому, що хочу поділитися, я щаслива, наповнена, ділюся цією радістю, цим теплом. А тому що «мені холодно, самотньо, страшно, і я намагаюся хоч якось (у вигляді вдячності) щось отримати від людей».
Коли ти починаєш усвідомлювати, наскільки сильно ти себе утискала, наскільки сильно собі в чомусь відмовляла, перше, що народжується — це почуття болю, образи й злості. У бік оточення. Насправді наші стосунки — це спільні стосунки.
Якщо ми говоримо про спілкування, то «зі мною поводилися так, тому що зі мною можна було так поводитись». І це не про почуття провини, це про почуття відповідальності. Не можна перекладати відповідальність на батьків, чоловіка, ще когось. Важливо розуміти, що «це моє життя, і розрулювати наслідки належить мені».
Можна сказати близьким: «Знаєте, я зараз хотіла б більше приділити уваги своєму хобі або роботі. Подумаймо, як ми можемо передивитись наші побутові обов’язки, наприклад».
Здорові стосунки там, де можна передомовлятися. Навіть якщо ви щось вирішили 20 років тому. Це нормально, що ситуація змінюється.
Повністю програму слухайте в аудіофайлі
Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS