Навіщо ми зустрічаємось з однокласниками та людьми з минулого?

Здебільшого повернення не допомагає розв’язати проблеми, які були, говорить психотерапевтка.

Ведучі

Тетяна Трощинська

Гостi

Віталіна Устенко

Навіщо ми зустрічаємось з однокласниками та людьми з минулого?

Гостя — психотерапевтка Віталіна Устенко.

Віталіна Устенко: Є дві мотивації, навіщо люди ходять на зустрічі з однокласниками. З одного боку, є люди, яким, напевно, дійсно ці часи згадуються, як щось таке приємне, коли вони жили, мріяли, не мали проблем, яких мають зараз в дорослому житті. Їм дійсно приємно зустрітись і побути в цій атмосфері. А є люди, які саме прагнуть потрапити на ці зустрічі, щоб щось довести, якось себе показати і частково валідизувати себе зараз.

  • Тому що ми себе позиціонуємо через сприйняття інших людей.

Чи варто відіграти минуле?

  • Здебільшого повернення не допомагає розв’язати проблеми, які були.

Бо ті переживання, чи негативні ситуації, які ми отримали в дитинстві, або в підлітковому віці, їх неможливо змінити, ми не можемо дійсно повернутися в той час вже зараз, скасувати їх. Але частково якесь полегшення може бути. Особливо, якщо той, хто ображав, через 10 років подорослішав і погодився, що поводився не дуже. Але минулі травми не зникають просто так. Хоча, можливо, відкривають якісь подальші ступені.

У школі дитина опиняється сам на сам з різними групами людей. З одного боку, спілкується з батьками і намагається вирішити якісь питання, з іншого боку — вчителі, ще з одного — однокласники. Це навіть стосується тих, хто вважається популярним, кого не булять однолітки. Все одно вони перебувають постійно в ситуації протистояння. У підлітка ще немає точно розуміння, хто він, на чиєму він боці, на що може спиратися.

Людина, яка може вважати себе ніким, або навіть так, яка пишається собою в професійному плані (бути доктором наук, але при цьому залишатися людиною, яка не знайшла спільної мови з однокласниками, або яку булили)… Такі люди можуть зустрічатися з окремими однокласниками, чи вчителями. Є такий інший спосіб зустрічі зі школою.

Критерії успіху у суспільстві плюс-мінус загальні, але в кожному колективі вони складаються по-своєму.

Раптом немає про що говорити

Ці зустрічі скоріш для того, щоб поділитися спогадами і подивитися, що на якісь ті ж самі події ви маєте різні погляди, або різні спогади про них. Навряд чи, якщо людині цікаво спілкуватися з людиною, вона не буде цього робити поза зустріччю однокласників. Скоріш за все, ті, з ким є спільні теми, ви підтримуєте так чи інакше контакти.

Якщо ви зустрілися і не бачились 10 років — напевно, ви з цією людиною трішки різні. В цьому немає нічого поганого.

Зазвичай ці зустрічі не потребують заглиблення, це смолтоки про нас.

  • Як реагувати на незручні питання? Переходити на гумор, чи намагатися відійти від теми. Це питання про власні кордони.

Рекомендації, як зробити, щоб зустрічі не впливали на самооцінку?

Спробувати провести межу: «Те, що я відчуваю зараз, це пов’язано з тим, яким я є? Чи це пов’язано з тим, з чим мене звикли бачити інші, і через що вони так до мене і поставились?».

«Чи дійсно для мене важливі ті ж критерії успіху, як і для інших людей?».

І якщо відповідь так, то тут вже лише лишається питання, як це змінити.

‎‎ Повністю програму слухайте в аудіофайлі


При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту

Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS