Говорили з докторкою політичних наук, професоркою Лідією Смолою.
Лідія Смола: Наш мозок не дуже любить напружуватися, він не був створений для довгих інтелектуальних бесід. Із часів нашої еволюції він працював у режимі «втекти від шаблезубого тигра, догнати мамонта». Це не лише проблема сьогодення. Телебачення, радіо висвітлило це. Питання невігластва, спрощеного погляду на світ — давнє.
Майже 100 років тому Карел Чапек сказав таку річ, яку б варто було почепити банером у соцмережах:
«Уявіть собі, яка була б тиша, коли б люди говорили тільки те, що знають».
Лідія Смола: Раніше бар’єром для невігластва була повага до знань, їхня елітарність. Фахівці були моделлю для наслідування. Є таке слова «партач». Воно прийшло із Середньовіччя. Так називали людину, яка щось намагалася робити, але не належала до певного цеху. Ми й зараз говоримо про якусь невдало виконану дію — напартачити.
Ключові постулати демократії — рівність перед законом, право кожного на голос, спотворили в умовах тієї ж демократії: усі знання є рівними. Тобто, будь-хто є рівним і його думка правильною. Демократія кинула виклик усталеним знанням, створила конфлікт із фаховістю.
Це сталося до появи інтернету. Він лише висвітлив проблему. Невігластво стало популярним. Модно стало казати, що ніде не вчився, а інформацію нагуглив.
Обивателя від фахівця відрізняє те, що фахівець знає межі своїх знань. А обиватель думає, що він нагуглить.
На Заході університети нині вважають місцем, де щеплюють від невігластва.
Лідія Смола: Некомпетентним бракує метакогніції, розуміння того, що вони чогось не знають. А якщо я чогось не знаю, то намагаюся навчитися цього.
Усім притаманне підтверджувальне упередження. Воно полягає у тому, що ми шукаємо інформацію, яка підтверджувала б нашу віру в певні знання. Фахівці розуміють небезпеку цього процесу. Антиінтелектуальні настрої, які поширені нині, підсилюються бажанням отримати відповідь, реагувати негайно. Коли я не знаю відповіді на питання, я кажу про це. Років 5 тому мені апелювали: «Ну ти ж — професорка!».
Сократ тисячі років тому сказав, що чим більше він знає, тим більше розуміє, що нічого не знає, але інші й того не знають.
Лідія Смола: Можна переконувати людину, яка готова вас чути, прийняти вашу думку. Можна дискутувати з людиною, якій ставите питання. Коли хтось нав’язує мені думку, я питаюся у нього, звідки у нього ця інформація. Якщо людина у щось вірить, ви не зможете скинути її з цього п’єдесталу. Сучасний світ є егоцентричним, у ньому важливо довести свою значущість. Соціальні мережі стали ярмарком марнославства.
Невігластво є не тільки відсутністю знань, це відсутність розуміння обмеження своїх знань. Я користаюся законом Стерджена:
«90% того, що ми чуємо — це дурня».
У таких ситуаціях я не вступаю у дискусії. Я слухаю дискусії, де вважаю себе фахівцем. Люди говорять величезні нісенітниці. Я у ці дискусії не вступаю, бо розумію, що не можна «завдавати добра» і «наносити користь». Люди любляться у своєму невігластві.
У Колумбійському університеті є спеціалізація — селектор інформації. Це людина, яка фільтрує інформаційне сміття, знаходячи перлини знань. Це важлива робота. Тотальне невігластво може мати фатальні результати при ухваленні рішень. Коли невігласи обирають невігласів, це загрожує не лише добробутові, а й існуванню людей.
Повністю програму слухайте в аудіофайлі
При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту
Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS