Муфтій духовного управління мусульман України “Умма” шейх Саїд Ісмагілов у проекті “Ми різні. Ми разом” говорить про те, що відмінності між українцями – це наша сила. “Культурне, етнічне, релігійне різноманіття – це запорука толерантності”, – уважає шейх Саїд. Також він говорить про те, що мусульмани Донбасу зараз такі самі заручники обставин, як і інші українці, які проживають на територіях, захоплених бойовиками.
Вітаю вас. Це проект “Ми різні. Ми разом” при мікрофоні Василь Шандро. Гостем студії сьогодні є муфтій духовного управління мусульман України “Умма” шейх Саїд Ісмагілов. Вітаю, шейху.
Багато говоримо протягом останнього часу про те, що Україна є різною. І думки ці розділяються на два радикальні табори: “ми різні і це погано”, “ми різні і це добре, бо дуже багато є країн, де живуть дуже різні люди”. Що для ас значить ця різниця з точки зору різності етно-культурної?
Я прихильник табору який говорить що “ми різні і це добре”. По-перше тому, що зараз світ є надзвичайно глобалізований. Скоро мабуть не залишиться моноетнічних і монорелігійних країн. І ті країни, які були монорелігійними, а тепер мусять змінюватися, це стає стресом, шоком, а, подекуди, і збройними конфліктами. А для тих країн, які завжди були різноманітні, не має ніякої проблеми. Вони до цього звикли.
Україна досить адаптована до того, що в ній є різні релігії і різні національності. І ми вже проходимо декілька десятків років той шлях, коли формується нова українська нація, яка складається з різних національностей і прихильників різних релігій.
Чи реагуєте ви на закиди, які часто лунають у не українських ЗМІ, де українці звинувачуються, наприклад, у антисемітизмі, у фашизмі, що дуже популярно зараз? Чи можна говорити, що в Україні справді є якісь релігійні, наприклад, конфлікти чи, принаймні, за вашої пам’ять вони були?
Великих релігійних конфліктів ми не спостерігаємо. Це добре. Це свідчить про те, що українське суспільство зріле і толерантне. Маємо локальне тертя між церквами православними. Але дуже добре, що це не переростає у сутички і глобальні конфлікти. А щодо того, що хтось не дуже добре говорить про Україну… нам мусульманам таке добре відоме. Останні півстоліття в світі сформувалося така ставлення до ісламу, до мусульман. І, хоча, більшість мусульман не причетні до тероризму, до конфліктів, ЗМІ формують таке ставлення і більшість мусульман відчувають неприхильність. Ми до цього звикли. І навпаки прагнемо показати, що мусульмани не такі, особливо мусульмани України. І тому, коли українців абсолютно безпідставно звинувачують у нацизмі, у фашизмі, ми не сприймаємо це з жахом. Навпаки, пояснюємо всім, що ми маємо спокійно ставитися до будь-якої брехні про себе, тому що весь світ все одно побачить, що це була неправда.
Не можу не запитати вас про Донецьк. Ви з Донецька, кілька поколінь ваших предків жили там. Як живеться зараз мусульманам у Донецьку, якщо ви підтримуєте контакти?
Так, ми підтримуємо контакт. Зараз мусульмани Донбасу нічим не відрізняються від інших наших громадян, які залишилися на окупованій території. Всі бачать, що відбувається і більшість мусульман не схильні симпатизувати ідеям сепаратизму. Тому що весь час незалежності України, вона демонструвала толерантність і свободу і це суттєво відрізняється від того, що відбувається у сусідній Росії, де немає толерантності до мусульман, немає свободи, а скінхеди лупцюють російських мусульман за релігійною ознакою на вулицях Москви. І тому мусульмани України завжди були щасливі, що вони є українцями, громадянами України, країни, яка поважає свободу і ставиться толерантно.
А чим ви пояснюєте таке ставлення до мусульман в Росії? Адже у відсотковому значенні мусульман там набагато більше, ніж в Україні.
В Росії до 20 мільйонів мусульман. В Україні до окупації Криму і Донбасу було близько 1 мільйона. Тобто нам в 20 разів менше. Я думаю, що всьому виною ідеологія, яка демонізувала татар, представників північного Кавказу. Говорили навіть про монголо-татарське нашестя, говорили що вони руйнували, спалювали. Завжди оспівувалися перемоги росіян над горцями Кавказу, над татарами, взяття Казані. Це така міфологія нетолерантна, де возвеличувався один народ – росіяни, а всі інші були другосортні і навіть пригнічувалися. Це призвело до того, що у російському суспільстві негативне ставлення до всіх, хто неслов’янської зовнішності.
Наскільки ця ідеологія поширилася на Україну і українське суспільство? Чи спостерігали ви таке ставлення по Україні локально, в Донецьку чи, наприклад, Криму?
Раніше це спостерігалося. Особливо оспівувалися перемоги козацтва над кримськими татарами. І завжди сучасні козаки любили розповісти про те, що вони били бусурманів, били татар. Але це було нетипово для пересічних громадян України, для широких верств. А після того, як в останні роки українське суспільство дуже виросло, стало відповідальним, то я вже майже ніде цього не спостерігаю.
Шейх Саїд Ісмагілов, муфтій духовного управління мусульман України “Умма” є гостем сьогоднішньої нашої програми у проекті “Ми різні. Ми разом” і звісно не можу не запитати про мусульман під час революції Гідності, під час Майдану. Де вони були представлені? Я так розумію, що на рівні з усіма іншими людьми різних релігійних вподобань, що стало певним феноменом революції. Як ви це пояснюєте? І скільки все ж таки мусульман брало участь з відомих вам?
Більшість мусульман брало участь у революції Гідності в Криму та на Донбасі. Тому що там найбільші мусульманські спільноти нашої країни. Особливо це було помітно в Криму, де кримські татари позиціонували себе як відкриті прихильники незалежності України. Фактично найбільшими прихильниками України в Криму завжди були кримські татари. Так само у великих містах, у Донбасі мусульмани завжди демонстрували, що вони хочуть свободи, що вони проти свавілля, беззаконня. І була мусульманська спільнота тут, на Майдані. Ми навіть розмірковували, чи варто ставити на Майдані намет молитовний для мусульман, бо, наприклад, грекокатолицька і православна церква київського патріархату. Я навіть відвідав їх, щоб подивитися, як там все влаштовано. Але поспілкувавшись з мусульманами на Майдані, ми вирішили, що їм там не дуже зручно буде в наметі. Вони казали, що краще ходитимуть до мечеті. Тому мусульмани також брали участь у київському Майдані, але більшість все ж таки була у Криму та на Донбасі.
Ви згадали про Крим, не можемо не зачепити і цю тему. Наскільки там є критичною ситуація за національної за етнічної і релігійною ознакою?
Російський режим у Криму обрав метод м’якого закручування гайок. Вони не одразу накрили всіх. хто не згоден, а прагнуть робити це не одразу і якомога непомітніше. Спочатку вичавили лідерів національних, потім закрили ЗМІ, які були кримськотатарськими і, відповідно, мусульманськими. Потім почався тиск на релігійні організації, почали зникати люди. Вони знаходилися зі слідами катувань, вбиті. Ось такий пресінг призвів до того, що з Криму виїхало вже 20 000 кримських татар мусульман до інших регіонів України. Становище там важке, але воно погіршується непомітно. Спочатку закрили телеканал, потім заборонили проводити поминальні заходи, присвячені 71 річниці депортації. Все це відбувається помалу і тому це не помітно. Але якщо підсумувати і подивитися, що за цей час відбулось, то це жахливо.
І запитання на завершення розмови. Наскільки жваво відбувається в Україні спілкування між представниками різних релігій? Чи зустрічаєтеся ви між собою?
Так ми зустрічаємося. Під час певних заходів. Наприклад коли відбувався вечір-реквієм у Національній опері, 18 травня, коли були присутні політичні лідери держави, релігійні діячі. Ми зустрічалися і по певних питання, що хвилюють країну, ми співпрацюємо, але я вважаю, що нам потрібен більш жвавий, більш відкритий діалог. Для того, щоб консолідувати суспільство. Для того, щоб українці в іншому українці, який мусульманин чи католик, чи юдей не відчували напругу. Щоб ми були толерантне європейське суспільство, яке з повагою ставиться до вибору іншого українця.
Дякую вам за участь у нашій програмі. Слухачам нагадую, що гостем був муфтій духовного управління мусульман України “Умма” шейх Саїд Ісмагілов.
Василь Шандро для програми Ми різні- ми разом на Громадському радіо.
