П’ять акторів-переселенців зі сходу грають у Черкаському обласному музично-драматичному театрі. Їх активно залучають до творчого процесу, і частина з них, окрім ролей першого плану, також грає і головні ролі. Про труднощі, які мають актори-переселенці у новому місті, адаптацію до нового колективу та театральні будні, слухайте у матеріалі нашого черкаського кореспондента Ірини Філенко. Луганчанка Олена Передрій 5 років працювала у місцевому театрі. Розповідає: ще півроку тому у Луганську мала ролі і активно готувалася до спектаклів. Однак, напружена ситуація у місті та безперервні вибухи, змусили дівчину шукати роботу в центральній Україні.
«Приїхала у Черкаси, тому що склалися такі обставини. Поїхала, взяла квиток, ще можна було потягом з Луганська поїхати… Раптово мені дали телефон керівника цього театру. Я їхала і не думала, що мене візьмуть. Не вважаю себе суперакрисою, ну, працювала собі у Луганську. Родом із Дніпропетровська, думала шукати роботу там. Потім, у Черкасах, було обговорення. Мене взяли. Я дуже зраділа, бо їхала я перевірити себе: зможу чи не зможу. Коли я поїхала з Луганська, у мене там усі речі залишилися, я одразу сюди приїхала. Я ще такого не бачила: люди просто підходили, просто сумками давали речі, харчі, давали продукти, гроші. Тільки встигай дякувати Богу за таких людей у театрі. Усі питають, як у тебе справи, як із житлом. Наче у сім’ю потрапила. І візразу багато роботи.Шкода, що так вийшло. Але я вважаю: все що не трапляється у житті, все на краще. Значить, у цей час мені потрібно бути тут, у цьому театрі.
Режисер Черкаського театру Олесь Павлютін розповідає, що «нові актори прийшли як на роботу, і, як такої адаптації у них не було». Частина з акторів-переселенців отримала головні ролі у виставах, а частина грає у театральній лабораторії, де п’єси ставлять молоді режисери:
«Ми довго чекали на молодих акторів, і це збіглося з тим, що ми організували велике прослуховування на поповнення трупи молодими артистами, і так сталося, що це співпало у часі з подіями на сході і ми отримали багато людей зі сходу»
Луганчанин Максим Рижовол до Черкас приїхав з дружиною та сином у липні, коли у їхньому місті залишатися стало нестерпно. Зараз актор отримав головну роль «Барвінка» у дитячій виставі та грає «Лавріна», в оновленій «Кайдашевій сім’ї». Зізнається, що мають фінансові труднощі, бо у Черкасах квартиру знімають, хоча в Луганську залишилася власна. Однак, поки що сім’я залишиться у Черкасах. На запитання, як його сприйняла черкаська трупа, відповідає так:
«Чудово сприйняли і чимось допомагали, чим могли. І словом, і продуктами, речами першої необхідності. Сумую за Луганським театром, але вже звик, адаптуюся швидко. Дружина хоче додому, а я вже стих. Місто чудове, подобається, що тут Дніпро неподалеку, курортна зона. Місто маленьке, сімейне, компактне, багато дитячих площадок.Труднощі у тому, що там у нас була квартира 2-кімнатна, ми там зробили ремонт, і зарплатня була більша. Тут не вистачає грошей, отримуємо соціальні виплати. Продукти дають. В основному труднощі з грошима, тому що квартири дорогі, а зарплата, на жаль, не надто велика»
Актори зі сходу проходили жорсткий кастинг згідно професійних вимог, – розповідає директор Черкаського театру Володимир Осипов.
Мы проводили конкурс. Все таки это не был жест доброй воли, мы поступили по всем правилам театральним: они выиграли конкурс на «замищеня вакантних» мест. Мы проверили их уже в деле. Самое главное, что у них есть работа, что они находятся в профессии. Это для них, наверное, самое главное.”
Нині актори-переселенці до нового міста та роботи вже звикли, однак у людей залишаються соціально-побутові проблеми. Уже зараз проживання держава їм не компенсує, як це було на початку їхнього приїзду до міста, тож люди розраховують лише на власні сили.
Ірина Філенко, Черкаси, для проекту “Ми різні. Ми разом” на Громадському радіо.
Виготовлення цієї програми стало можливим завдяки підтримці американського народу, що була надана через Агентство США з міжнародного розвитку USAID та Інтерньюз. Зміст матеріалів є виключно відповідальністю автора та не обов’язково відображає точку зору USAID, уряду США та Інтерньюз.
