Також у розмові порушуємо теми мобілізації — чому країні потрібно готуватися до найгірших сценаріїв, говоримо і про мотивацію: як суспільство реагує на нерівність «ти воюєш — я не воюю» та що допоможе масштабувати патріотизм.
Ірина Сампан: Ми говорили про це до інтерв’ю — що ніби знаходимось в певному глухому куті. Причому, що ми, що ворог — так, є рухи, відбиття, контрнаступи, але в цілому — ситуація не змінюється, лише гинуть люди.
Як ви вважаєте, може бути якесь військове, технологічне рішення, що переламає хід війни?
Роман Рейтор: Я впевнений, що ці рішення шукаються — що ми шукаємо, що противник шукає. Просто на даний момент їх немає. Але, на мою думку, це буде якийсь потужний засіб. І це історія про сучасну зброю, яку ще не застосовували. І, коли вона застосується — просто впадуть всі технології.
Це так просто, щоб всі розуміли, про що мова йде. Тобто, все, що видає якісь сигнали, починаючи від Starlink, закінчуючи антенами, мобільними телефонами і так далі. Це на якійсь ділянці фронту все просто має згоріти чи потухнути або на якийсь відрізок часу, або просто воно все буде горіти і не працювати. Я вбачаю тільки таку історію.
Якщо говорити про складову механізованих військ тощо, дрони противника, мінні поля, інженерні перешкоди — складно, що нам, що ворогу. І ми бачимо, що якихось операцій немає або їх складно провести, бо вони не показують результатів. Теж бачимо, що по всіх напрямках техніка не застосовується, а якщо застосовується, то вона не під’їжджає до переднього краю ближче 5 км.
І коли буде це рішення — дуже складно сказати, але я впевнений, що воно буде… Ми придумаємо його раніше, масштабуємо, застосуємо по ділянці фронту та поїдемо в Москву.
Ірина Сампан: Ви сказали, що ваша бригада входить в топи по «Є-балах», по ураженнях.
Але також доволі неоднозначна історія з ними, тому що у цій системі і бригади, і окремі полки безпілотних систем, і просто піхотні бригади механізовані, і якісь окремі батальйони, але система одна.
Як ви до цього ставитеся? Чи є справедливість та сенс робити таке?
Роман Рейтор: Про систему «Є-балів».
Там попередньо був вже перерозподіл, що стосується оцінки і кількості балів за ураження техніки і піхоти. Там було спочатку, що більшу основу брали за техніку, потім я ще, будучи начальником штабу це питання піднімав і його переглянули та, в принципі, позитивно розглянули. Зараз кількість за ураження піхоти піднялася, тобто і піхотою можна набивати достатню кількість балів для отримання засобів, які дає це програмне забезпечення.
Що стосується ділянки фронту, на якій дієш, та рівномірно чи ні, я вважаю так — хочеш багато «Є-балів», хочеш отримувати засоби — ось Покровськ — будь в топах, нищ купу противника. Скільки знищили — скільки мають отримати.
Що стосується всіх родів і видів військ всі в одній системі — я вважаю, що це теж правильно. Знову ж, ми за перемогу, а не за «победу». Якщо ми за перемогу і нищимо противника, мені не принципово — чи це вб’є військовослужбовець моєї бригади, ну я, звісно, хотів би, щоб мої, чи це вб’є військовослужбовець іншого якогось формування чи підрозділу, тільки щоб вбили цього противника.
Історія про кількість дронів і потребу підрозділу — це теж важливо. Якщо вони вбивають таку кількість, значить, вони витрачають купу засобів на це. Розуміємо, що не всі вильоти можуть бути ефективні, що працює РЕБ, працюють особисті якості пілотів і так далі. Чим більші результати — тим більші в них втрати і тим більша в них потреба в засобах.
Я вважаю, що зараз воно працює плюс-мінус на нормальному рівні. Забезпечення, що стосується засобів, також працює. Все, на що пишеш заявку, які засоби потрібно, все видається. Історія про «Є-бали» насправді мені дуже подобається.
Наприклад, це стосується бригад, які безпосередньо в силу різних обставин міняють свої смуги відповідальності і переміщаються. Тут працює історія, що ти не просто був на якійсь ділянці фронту, вийшов вийшов і все згоріло. Ця кількість балів тягнеться за тобою. От зараз тут в мене менша інтенсивність, в мене не така кількість балів, але в мене є попередньо накопичені бали за попередній напрямок і тим самим я отримую засоби, які мені необхідні за всю історію знищення противника бригадою.
Ірина Сампан: Це означає, що вам не додали тоді, коли ви були на гарячому напрямку?
Роман Рейтор: Ми тоді не мали потреби. Тоді, що ми просили, нам давали. Ми не могли все використати, бо нам вистачало засобів.
Зараз десь частково в нас вже бали падають, чогось не вистачає. Ми пишемо, що маємо якусь там кількість своїх балів і от за ці бали з попереднього напрямку ми зараз на цьому напрямку отримуємо засоби.
Ірина Сампан: У минулому інтерв’ю ми намагалися зрозуміти, як вирішити проблему загальної мобілізації, і, в принципі, мотивації людей іти в армію.
Тоді ми не знайшли ніякого рецепту. Можливо, за цей час служби, у вас є якісь думки як потрібно працювати з людьми, аби вони більше йшли в армію, більше були зацікавлені в обороні власної держави.
Є якісь нові думки з цього приводу?
Роман Рейтор: На жаль, з цією історією, в принципі, без різких змін. Що, можливо, змінилося в моєму особистому баченні цього процесу — це, напевно, робота з суспільством.
Робота з суспільством — це основна проблематика зараз. Я, коли працюю в підрозділах, практично кожного дня спілкуюся з військовослужбовцями, починаючи від солдата, закінчуючи командиром батальйону і розумію, що їм не вистачає, напевно, що поваги і визнання від суспільства.
Історія, знову ж, про Харківський напрямок. Бої йдуть не на таку велику глибину від великих обласних центрів і, коли військовослужбовці виходять на ротацію, мають змогу поїхати в районний центр, коли вони бачать як живе місто — то їм хотілося б, щоб хтось сказав: «Дякую».
В більшості тут історія навіть не про заробітну плату, не про гроші. Тут історія про повагу і розуміння, про те, що вони дійсно потрібні. Знову ж, ми розуміємо, що там, можливо, якщо не в формі — це зовсім інше питання, але коли військовослужбовець безпосередньо знаходиться в формі і якби просто перехожі люди сказали «дякую», десь просто обійняли — це дуже сильно покращило б морально-психічний дух.
І вони б відчували свою потрібність, відчували б, що за ними суспільство, що вони рятують, що вони знаходяться в правильному місці, що вони роблять те, що багато хто не може. І вони герої. От відчуття і нав’язування всім військовим героїзму, патріотизму це зараз дуже важливо.
Ірина Сампан: Це ж і демотивує, коли військовий приїжджає в умовний Харків, бачить такого ж здорового чоловіка, який би міг його замінити і він би трішечки відпочив, але цього не відбувається, або це відбувається не так інтенсивно, як би хотілося. Це те, що мені розповідають військові.
Роман Рейтор: Демотивує, але ми ж не знаємо, можливо, той чоловік теж виконує якісь важливі обов’язки чи завдання, просто в цивільній формі одягу. Це ж купа процесів. І з тим самим виготовленням дронів, цим теж хтось повинен займатися.
Хотілося, щоб було більше особового складу, щоб можна було проводити частіше заміни. Це нормально і це хочуть всі командири. Але ми як командири також розуміємо, що всі ці люди, які знаходяться там, вони також щось роблять для перемоги, а не для «победи».
Ті самі дрони, генератори, інші сфери життєдіяльності. Не можуть всі знаходитись у війську. Хтось має працювати і в тилу, бо без тилу не буде ніякого переднього краю і не буде ніякої передової.
Ірина Сампан: Однак, мілітаризація суспільства має бути більшою, мені здається, і сильнішою. Та ж пропаганда, підготовка резерву.
Роман Рейтор: Я казав би, не пропаганда, а напевно, що патріотична робота. Патріотизм.
Патріотизм це дуже важливо. Потрібно, напевно, масштабувати патріотизм в шкільних закладах, в закладах освіти різного типу. Потрібно робити зустрічі, збори, проводити гуртки патріотичні, щоб покращувати патріотизм. Це дуже важливо.
Повністю розмову дивіться на Youtube-каналі подкасту «На лінії вогню»