Гостя — старша наукова співробітниця Музею видатних діячів української культури, до складу якого належить меморіальний будинок, де проживала родина Косачів у Києві, Оксана Констянтинівська.
Оксана Костянтинівська: Це перше таке видання, яке виокремилося з жінками громадськими діячками, письменницями й, у майбутньому, можливо, і політичними борчинями. Вкупі з Наталією Кобринською (бо видавався все ж таки він на Галичині, в Австро-Угорщині, єдина можливість на той час взагалі, україномовне видання), але коштами Олени Пчілки. 50% сплачувала вона. Залучила до цього видання і жінок наддніпрянок.
Лесю Українку, їй було 16 років, подругу Лесі Українки, та навіть і доньку свого гарного знайомого Михайла Старицького, Людмилу Старицьку. І вже були, звичайно, плани у Наталії Кобринської й далі продовжувати отакі жіночі видання.
Читайте також: «Свято весни і краси» та що не так із повсякденним сексизмом?
Руслана Кравченко: Водночас Леся Українка, як стверджують літературознавці, не була саме програмною феміністкою, але була феміністкою за духом. От яким був фемінізм Лесі Українки?
Оксана Костянтинівська: Ну, можливо, це дійсно так. Якщо згадати драматичні твори, то, в основному, більшість з них — це головні героїні жінки. Леся Українка їх виводить в авангард. Вони саме є рушіями всієї дії.
Уже на початку XX століття вона літературною критикинею виступала і робила такі статті, огляди тих процесів, які точаться в європейській літературі. І у тому числі згадала й жіноче питання: «Нові перспективи й старі тіні. Нова жінка в західноєвропейській белетристиці». Вона показала, як протягом XX століття в європейській художній літературі змінюється образ жінки, ідеалу жінки. Як його бачили, письменники, в основному чоловіки.
Руслана Кравченко: Ще хотіла запитати й зауважити, що у творчості Лесі Українки один із найрозповсюдженіших мотивів — це зіткнення сильної жінки та слабкого чоловіка. Наприклад, ми пам’ятаємо, що Мавка першою освідчується в коханні Лукашу. І чи сприймалася тоді така література? І як її розуміли після смерті поетки?
Оксана Костянтинівська: У тому колі виховання, де проходило становлення особистості Лесі Українки, та я думаю, що навіть її мами… Оця тусовка студентів 60-х років — старший брат Олени Пчілки Михайло Драгоманов, Старицький, Лисенко, майбутній чоловік Петро Косач — дуже демократично ставилися до освіти жінок.
Не було такого зневаження до їхньої роботи. І не випадково ж Олена Пчілка саме як жінка систематизувала український орнамент, зробила перше системне вивчення орнаменту. Тому і Леся Українка вихована була в такій демократичній атмосфері. Дівчата не навчалися в університетах, але були жіночі курси. Приниження у своєму побуті вони не відчували.
Олена Пчілка описувала, як проходять жіночі конгреси в Петербурзі. Що жінки, начебто і беруть участь в просвіті активно, в культурному процесі, але коли їхати учасницею конгресу — вони не бачать у цьому сенсу. І навпаки, якщо це в жіноче товариство, суто жіноче виокремити, то ти начебто відірваний від загального культурного руху, і на це не могли погодитися.
І от Олена Пчілка — є така дуже відома світлина, де вона в гурті чоловіків, юристів, які представляли губернії в Росії, де компактно проживають українці. Після 1905 року цих революційних подій в Росії вони їдуть до прем’єр-міністра відстоювати права української мови в школі, в пресі. Чотири чоловіки, один з них депутат Державної Думи й одна жінка. І навіть якось відвідувачки музею нашого помітили, як чоловіки сидять на цій світлині (все ж таки до прем’єр-міністра делегація), і як впевнено поводить себе Олена Пчілка.
Олена Пчілка з роду Драгоманових, і от сміються, що першими феміністами були в Україні чоловіки.
Зокрема, її брат Михайло Драгоманов, коли він захищав дисертацію в університеті, а треба було не тільки саму роботу захистити, а дві публічні лекції провести. Одну тему кафедра дає, одну обирає сам. От тією, що обрав Михайло Драгоманов для публічної лекції — стала тема: «Стан жінки в Римській імперії першого сторіччя нашої ери». Ця проблема жіноча в родині, мабуть, обговорювалася, була мейнстримна.
Читайте та слухайте також: Декомунізувати треба не 8 березня, а ритуал його відзначення — голова Громадського Альянсу «Політична дія жінок»
На Громадському радіо ми неодноразово розповідали про справжню, несовєцьку історію Міжнародного дня боротьби жінок за свої права. Перша жінка змогла вступити в університет аж у 1847 році у США. Наприкінці 19 століття в Британії зародився перший жіночий рух, який боровся за виборче право для жінок — суфражистки. Але й в Україні в цей час виникали перші жіночі організації — у Києві та Станіславі (нинішньому Івано-Франківську).
У Києві жіночий гурток організувала курсистка вищих жіночих курсів Олена Доброграєва. Вони зʼявилися за шість років до цього — у 1878-му. Наталя Кобринська, яку сучасні історики називають першою українською феміністкою, заснувала «Товариство руських жінок» у 1884 році. Її мета — вища освіта та громадянські права для всіх. 8 грудня 1884 року пройшли перші збори товариства, саме цей день вважають днем народження українського фемінізму.
1887 року у Львові Наталія Кобринська та Олена Пчілка видали перший в Україні жіночий альманах «Перший вінок». Альманах на 464 сторінки повністю складається з текстів жінок — письменниць. Цікаво, що чоловіки тоді критикували цей альманах за надмірну політичність.
Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі