Фото: Facebook Театру Івана Франка
Вистава «Конотопська відьма» за повістю Григорія Квітки-Основ’яненка Національного академічного театру імені Івана Франка стала лауреатом Шевченківської премії в номінації «Театральне мистецтво». Говоримо з режисером-постановником цієї вистави Іваном Уривським, який отримав нагороду.
Іван Уривський: Це просто збіг обставин. Насправді ми робили виставу, як і всі інші вистави, просто в цій виставі мені хотілося щось поміняти у своїй режисурі, у своєму підході до театру. І ми спробували зробити таку виставу. З одного боку, не дуже серйозну. Тому що сам текст наштовхує на якісь такі філософські думки, але через призму гумору, через призму іронії. І я хотів спробувати працювати в такому форматі, в такому жанрі.
Ми не думали, що вистава буде мати такий попит. Але так сталося. Це просто збіг багатьох факторів, про які можна говорити довго, але точної відповіді не існує.
Просто буває так, що вистава заходить людям, і сарафанне радіо робить свою справу.
Влад Бундаш: У цьому випадку це ТikТоk, певно?
Іван Уривський: Та ні, не тільки. ТіkТоk просто як додаткова соцмережа, це така реклама, яка сама по собі створилася, завірусилася. Звісно, ТіkТоk повпливав на те, що прийшов більш молодий глядач, який не був в театрі, і йому стало цікаво.
Оскільки про виставу багато говорять, то всі хочуть просто подивитися, що це таке.
Читайте також: У Disney пояснили, чому нагородження фільму «20 днів у Маріуполі» не потрапило до скороченої телеверсії «Оскара»
Іван Уривський: «Калігула» вийшла влітку 2022 року. Це була перша моя вистава під час повномасштабної війни. Ну і перша — театру Франка. Плюс ми взяли тему диктаторства, відому п’єсу з класними акторами. І це камерна сцена. Давайте враховувати, що там 150 чи 200 людей. Але вона теж цікава. І молоді тим паче. Бо, по-перше, там грають два актори відомих.
Це теж впливає насправді. Бо люди ходять на актора, на режисера, на назву.
«Калігула» лаконічна, актуальна, але не в лоб, а так, більше дотично. Вона торкається якихось таких зараз дуже актуальних тем.
Я це не розбираю, чому вони вистрілюють. Я просто роблю вистави, а далі — вибір глядача.
Читайте також: (Не)дитячі вистави: як львівський шкільний театр допомагає пораненим військовим
Іван Уривський: Ми так граємо: «Калігулу» по 5 разів на місяць. І «Конотопську» по 3-4 рази на місяць. Звісно, ця вистава буде йти, бо це ще молоді вистави. «Калігулі» трішки понад рік. «Конотопській» ще року навіть немає. Тобто вони будуть далі залишатися, я сподіваюсь, в репертуарі. І, я думаю, усі охочі з часом їх побачать. Ми це завжди кажемо, що треба просто дочекатись. Бо ми граємо насправді дуже часто. І ми возимо її по Україні, показуємо в інших містах. Тому всі охочі побачать цю виставу.
Євгенія Гончарук: Чи так склалося, що алюзії на війну або наближення війни теж відчуваються у «Конотопській відьмі»? Я про це навіть читала в деяких відгуках. Як ви про це зараз думаєте, зважаючи на нинішні обставини?
Іван Уривський: Повісті 200 років. І там це відчуття є, звісно. Бо сотника Забрьохова викликають на збір, бо щось починається. А він відмовляється і каже: «Ми тут будемо свої справи мати, ми залишимося тут топити відьом». Тобто передчуття війни поєднане зі стихійним лихом, як засуха. Це є в самому тексті. Ми просто на це не педалювали. Це є як лейтмотив. Ми не казали про це в лоб. Просто воно там є.
Хтось це бачить, хтось не бачить. Але там є такі акценти, такі натяки, я б більше сказав. Бо мені це цікавіше робити натяками, ніж в пряму.
Тому, звісно, «Конотопську відьму» можна і так трактувати: як про початок якоїсь великої біди. Про яку ще писав Основ’яненко 200 років тому.
Читайте також: «Десять років за дописи в Facebook»: історія режисера з Маріуполя, який пройшов донецькі катівні, а нині відновлює театр у Кропивницькому
Президент України указом затвердив лауреатів та лауреаток Національної премії України імені Тараса Шевченка 2024 року. Євген Малолєтка, Мстислав Чернов, Василиса Степаненко отримали нагороду за серію журналістських матеріалів про облогу Маріуполя (репортажі, фото та відеорепортажі, розслідування та фільм «20 днів у Маріуполі»). Іван Уривський, Тетяна Овсійчук, Сусанна Карпенко за виставу «Конотопська відьма» за повістю Григорія Квітки-Основ’яненка Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка.
Джамала — за альбом Qirim; композиторка Кармелла Цепколенко — за кантати «Читаючи історію» за поезією Оксани Забужко, «Звідки ти, чорна валко, пташина зграє?» за поезією Сергія Жадана, Дуель-Дует для скрипки та контрабасу, Симфонію № 5. Андрій Єрмоленко — за серію робіт «Ukrainian resistance // Український опір». Дмитро Лазуткін за книгу поезій «Закладка»; Ярина Чорногуз за книгу поезії «[dasein: оборона присутності]».
Розмір премії цього року складає 429 тисяч гривень кожна. Також цьогоріч із двох категорій лауреатів не визначили: літературознавства і мистецтвознавства та кіномистецтва.
«Конотопська відьма» — постановка за повістю Г. Квітки-Основ’яненка в театрі імені Івана Франка в Києві.
Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі