Фото: Facebook Театр Арабески
«Арабески» — це авангардний театр, як зауважила Юліта Ран. У 90-тих він піднімав ті теми, за які багато державних театрів не бралися й на початку ХХІ століття. У театрі зверталися до тем Голодомору, Волинської трагедії, Чорнобилю. Тобто проговорювали болючі теми суспільства і мали при цьому іншу форму розмови з глядачем.
«Арабески» були засновані в 93-му році. Якийсь час це була лабораторна робота, потім вже почалися вистави на глядача і вийшли з цим до людей. Чому такі теми? Світлана Олешко, Арабески, Сергій Жадан і люди, які гуртувалися навколо них, літмузей, і всі, хто гуртувався навколо літмузею — вони на той момент були таким, знаєте, українським Харковом. І демонстрували всією своєю роботою, що українське мистецтво може бути сучасним, актуальним, прогресивним і прекрасним. Але коли ми говоримо про це зараз, то зараз у нас вже дуже багато хто на цьому полі працює, правда ж? І дуже багато молоді приходить. А на той момент, 90-ті роки, це дійсно абсолютно таке зросіщене місто (Харків — ред.). І раптом у ньому з’являється такий колектив, такі люди, які показують, що можна інакше.
Напевно, у них був такий внутрішній запит, внутрішнє страшенне прагнення втілювати цю заповідь Хвильового — «Геть від Москви». Світлана часто, до речі, повторювала цю фразу, що ми маємо бути у своєму мистецтві», — розповіла Юліта Ран.
«Арабески» ставили у Харкові 90-тих років вистави за творами Григорія Сковороди, Миколи Хвильового, а також «Енеїда».
Юліта Ран також поділилася спогадами про роботу Світлани Олешко у Варшаві. Минулоріч вона потрапила на перформативне читання і залишилася під враженнями:
«У мене не було абсолютно якогось такого, знаєте, відчуття, що я не на виставі. Світлана завжди робила навіть просто з читань, де за великим рахунком можна посадити акторів на сцені з текстами в руках, і вони будуть читати, і це вже може бути цікавим, виставу».
За словами письменниці, зараз важко сказати, чи існуватимуть «Арабески» без Світлани Олешко. Вони завжди були незалежним театром. Тож їхнє існування залежить цілком від волі акторів.
Читайте також: Це найбільший інтерес до театру в історії незалежної України — співробітниця Національної спілки театральних діячів України
Нагадаємо, 19 грудня померла Світлана Олешко — театральна режисерка, директорка Харківського театру «Арабески», що з 2022 року працює в Польщі.
Театр «Арабески» на початку 90-х років заснували студенти театрального відділення Харківського інституту мистецтв. Він згуртував незалежних українських митців Харкова. Театральні експерименти «Арабесок» включали, зокрема, і повернення у обіг поезій авторів Розстріляного відродження після заборони цих творів радянською владою. Це були, зокрема, «Кращого сонця ніде нема» у 1994 році за творами Василя Симоненка, «Шлях до загірної комуни» у 1993 році за творами Миколи Хвильового.
Як режисерка, Світлана Олешко ставила виставу «Червоний Елвіс» (2010) та «РАДІОШАНСОН: вісім історій про Юру Зойфера» (2007) за текстами Сергія Жадана, «ЧОРНОБИЛЬ™» Українсько-польсько-білоруський документальний спектакль (2006) та багато інших.
Як зазначає «Українська правда», З 2008 року Театр займався продюсуванням гурту «Мертвий півень», вокаліст гурту Місько Барбара переїхав зі Львова до Харкова, щоб взяти участь в діяльності театру як актор. Так вийшли альбоми «Мертвий півень. Made in Ю.А», «Мертвий півень. Вибраний народом» та «Кримінальні сонети» (літературно-музичний проєкт за участі Юрія Андруховича).
«Арабески» під керівництвом Світлани Олешко також створили проєкт «Театротерапія як метод соціальної реабілітації» — постановку вистав професійними режисерами разом із засудженими в трьох колоніях (Харків, Львів).
Як читати й слухати Громадське радіо на тимчасово окупованих територіях — інструкція
Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі