Влад Бундаш: Коли ми говоримо про сексуальне насильство над дітьми в інтернеті, насамперед я хочу, щоб ми розібралися у причинах. Чому діти потрапляють у пастки онлайн-насильства і що тут їх, так би мовити, чіпляє та як це виглядає на практиці?
Світлана Сільченко: Частіше за усе діти можуть потрапити саме в такі пастки через те, що в них, на жаль, є відчуття, що їх можуть не розуміти, не чути, не бачити. Враховуючи такі пустоти всередині себе, вони різними речами намагаються це перекрити, щоб бути комусь потрібними.
Кривдники — частіше всього, дорослі люди, чоловіки або жінки, які розуміються, на жаль, на психіці дитини або підлітка і знають, що сказати, що написати, на що треба «надавити», щоб дитину до себе якось притягнути. Вони використовують, можливо, для дорослих, банальні речі, але це фрази «ти особлива» чи «ти особливий», «ти не такий, як інші», «в тебе є …». І дитина починає розслаблятися, вона починає відчувати, що її бачать.
Найважливішим елементом у цьому всьому, до речі, це підказка для батьків, коли вони будуть розмовляти з дітьми — це те, що якщо щось є нормальним, то жодна доросла людина не буде говорити «нікому не кажи, це наша таємниця». Те, що нормальне — не приховується.
Коли людина говорить якісь речі, які хоче чути дитина, а потім лунає «нікому не будемо про це говорити, це буде наше особисте, це буде наша таємниця», то дитина, звісно, відповідає «ок, це буде наше щось особисте».
Частіше це переписка, може бути і відеозв’язок. І дитина починає розслаблятися, починає хотіти спілкуватися, вона очікує на ці переписки, повідомлення, і поступово цей кривдник починає просити дитину щось йому прислати. Тобто, він переходить на якісь особливі теми, про які батьки можуть не говорити, і авжеж виходить, що цей кривдник піднімає ці теми, потім просить щось відверте, певні фото, відео, а дитина вже потрапляє на гачок.
У цьому моменті треба підкреслити одну річ — дитина невинна, вся відповідальність лягає на дорослу людину. Це доросла людина, кривдник знаходить шляхи, інструменти, щоб цю дитину притягнути і таким чином її, на жаль, обманути.
Влад Бундаш: Далі хотів поставити запитання стосовно того, а як побудувати цю довіру між дитиною і батьками, щоб вона не боялася сказати про небезпеку, з якою вона стикається в інтернеті, але ви мене наштовхнули на думку, що часто діти і не розуміють, що це небезпека.
Я розумію, що це проблемне комплексне питання якраз у комунікації, що батьки це не пояснюють. Що тут варто знати для того, щоб пояснити це дитині, щоб вона з легкістю потім прийшла і до вас сказала, «мамо, тату, я отримала таке повідомлення, що мені робити?».
Світлана Сільченко: Ви підняли класну річ про те, що це на довірі. Якщо є довіра між батьками і дитиною, то дуже рідко відбуваються такі процеси. Це про те, що батьки озвучують теми табу, вони говорять про це вільно, структурують таке спілкування з дитиною.
Тут бажано, щоб батьки були усвідомлені, щоб вони заздалегідь використовували будь-які інструменти, які зараз є в доступі. Є відео, книжки, різні сайти, де батьки можуть отримати інформацію, як говорити на такі незвичні, неприємні теми з дітьми, говорити про те, що все, що відбувається в інтернеті може мати як шкоду, так і давати приємні речі…
Ми формуємося до 20-25 років, у дорослої людини вже префронтальна кора мозку є — це логіка, критичне мислення, відповідальність. У дитини — це все в процесі, батьки є дзеркалом дитини.
Дитина дуже часто ще в процесі формування не може відрізнити на 100%, що погане, а що добре.
Довіра базується, коли батьки постійно кажуть, що поруч, що з ними можна поговорити на будь-які теми, довіритися, що помилки — це не одразу погано, їх можна виправити. Також, що від батьків таємниць не може бути, що їм можна розказати про все і від цього відносини не погіршаться, що вони як любили, так і любитимуть. Це про любов і підтримку.
Влад Бундаш: Я тут з вами згоден, пані Світлано, і ця довіра, насамперед — прості слова підтримки, які є важливими.
Але я не хочу, щоб ми перебували в рожевих окулярах, тому що є ситуації, коли не відбувається така комунікація з дітьми, з різних причин. І тут важливо знати про «червоні пропорції» для батьків — які зміни в поведінці чи настрої їхніх дітей мають насторожити і стати приводом для спокійної, але серйозної розмови.
Світлана Сільченко: Тут можуть бути і фізичні, і психологічні «червоні пропорції».
По-перше, батьки мають бути уважними, в них повинно бути «до».
Потрібно споглядати за дитиною, тому що вони дорослі, це їхня відповідальність. Якщо дитина, наприклад, стала гірше спати, можуть мучити кошмари або дитина дуже погано засинає, чи, наприклад, багато спить, і зранку її не можна розбудити. Також дитина може стати дуже емоційною, дуже реагувати. Тут треба звернути увагу, і якщо потрібно, здати аналізи, перевірити гормони тощо.
Тобто, в будь-якому форматі, якщо щось відбувається — сон, дратування, навіть їжа теж є показником, тому що дитина або заїдає чипсами, цукерками, або навпаки не їсть. Тобто, фізіологічно щось відбувається з нею.
Але, крім цього, ще можна звернути увагу на те, коли в процесі життя батьки, наприклад, заходять в кімнату, де дитина сидить в телефоні, і різко на їхній прихід вона починає ховати його чи починає перевертати екраном вниз. Тобто, в неї є мета, щоб батько чи мати не побачили щось на телефоні. Це теж є ознакою, тому що щось там є, що вона не хоче показувати чи розказувати. Це може навіть не завжди бути і про кривдника, це може бути булінг зі сторони, наприклад, якихось там дівчат чи хлопців.
Є ще таке, що, наприклад, дитина може в дуже короткі строки видаляти сторінку, наприклад, в Instagram, закривати її, знову реєструватися. Ще одна річ — можуть з’являтися невідомі подарунки, такі, що їх на кишенькові гроші не купиш.
Чинники можуть, оці «червоні прапорці» можути бути різними. Тут йдеться про те, наскільки батьки уважні, наскільки вони виконують оцю функцію. Якщо вони побачать, «до» і «після», не треба чекати поки якось саме щось виправиться. Ні, це наші діти, не виправиться. Може так не виправитися, що потім будуть дуже погані наслідки. Краще це передбачити, ніж потім вже мати доволі проблемні ситуації.
Влад Бундаш: Абсолютно. Важливо попередити сексуальне насильство в інтернеті, але щоб відбувалася ця профілактика важливо знати про те, як може відбуватися сексуальне насильство в інтернеті над дітьми і ці всі ознаки. Звісно, тут ми не можемо виключити інформаційні кампанії, які є дуже важливими.
Світлана Сільченко: Я дуже захоплююся цим фільмом. Я не тільки як координатор Мандрівного Docudays його розповсюджую, а й серед своїх колег також розповідаю про цей фільм. За допомогою цього фільму можна показати, наскільки легко можна попастися на цей гачок кривдників і навіть не помітити, як вже в цій пасті дитина знаходиться.
На цей фільм деякі дорослі реагують дуже специфічно, говорять «що це, нащо його показувати, там є такі сцени», хоча там все максимально зроблено, щоб можна було дивитися його в школах, в навчальних закладах. Також кажуть, що «такого немає, це десь там далеко».
Ні, це є в нас, це є по всьому світу, і цей фільм показує те, що коли в дитини є відсутність підтримки, любові або внутрішні якісь такі переживання, то ця дитина, підліток шукає на стороні цих відчуттів і дуже легко потрапляє на такі листування.
Коли я вперше подивилася цей фільм — мене вразило, наскільки є багато оцих всіх додатків, сайтів, де є ці люди, і як легко вони знаходять своїх жертв.
Ми повинні зрозуміти, що всі діти — це маленькі дорослі, ми всі різні. У нас у кожного всередині є свої характеристики, з якими ми народжуємось та формуємо у нашому оточенні. Є більш міцніші, сильніші, а є більш чуттєві.
І такі речі як шантаж, примус до чогось, наприклад,»я розповсюджу це, покажу в школі, батькам, друзям» змушують дитину чи підлітка вважати себе винним та думати, що зробив щось не так і, звісно, не хотіти, щоб про це дізналися. І тоді, вибору вже не так багато.
Якщо немає підтримки, то дитина далі і далі потрапляє в цю пастку, кидає фотографії, відео, і це незавершувальний процес, він буде тривати на постійній основі. Або, на жаль, це може привести до думки «мені треба це зупинити, і один варіант — це зупинити своє життя». І ці випадки є, що дитина для себе обирає один варіант — зупинити. Через сором, через провину вона вирішує завершити життя.
Тому, наша кампанія не тільки для підлітків, дітей, вона і для дорослих та для тих фахівців, які працюють з дітьми — вчителів, соціальних працівників, психологів. Це для тих людей, які можуть побачити, що щось відбувається з їхніми учнями, студентами, донькою подруги, і вони розуміють — тут треба зупинитися, звернути увагу, і, можливо, саме важе включення може врятувати життя, зупинити якийсь процес, який може привести до летальних наслідків.
Подивитися фільм «У сітях» можна за посиланням — https://docuspace.org/project/u-sityakh
Статистика сексуального насильства в інтернеті вражає: постраждалою від нього є кожна 8 дитина у світі. Злочинцям достатньо в середньому 19 секунд, аби встановити довірливі стосунки з дитиною онлайн, а за 45 хвилин вони вже можуть отримати від неї інтимні фото чи відео.
Україна два роки тому посіла 5 місце серед усіх країн світу за хостингом матеріалів сексуального насильства над дітьми — у динаміці кількість залучень неповнолітніх до такого контенту з кожним роком зростала у рази. Половина з тих, хто потрапляв у ситуацію сексуального насильства чи експлуатації в інтернеті, нікому про це не розповідала. При цьому більшість дітей не отримувала жодної попереджувальної або роз’яснювальної інформації про відповідні загрози.
Щоб підвищити обізнаність суспільства про цю проблему, посилити спроможність дорослих захищати дітей, а самих підлітків і молоді розпізнавати ризики й ефективно їм протидіяти і тим самим зменшити кількість таких випадків, ГО «Докудейз» спільно з ВГО «Магнолія» розпочали всеукраїнську інформаційну кампанію «Сексуальне насильство в інтернеті: як захистити дітей».
Цільовими її групами є освітяни, батьки та молодь, а мета — безпека дітей.
В рамках інфокампанії Мережа кіноклубів DOCU/CLUB ГО «Докудейз», що працює через інструмент документального кіно, поповнила колекцію і проводить покази з обговореннями фільму «У сітях» від чеських режисерки Барбори Халупової та режисера Віта Клусака (2020).
За сюжетом три дорослі актриси вдають із себе дванадцятирічних дівчат і реєструються в найпопулярніших соціальних мережах. У спеціально створених копіях своїх дитячих кімнат із плюшевими зайчиками й ведмедиками вони під запис камер спілкуються з чоловіками різного віку, які самі знаходять їх, і наполегливо знайомляться.
Цей експеримент наочно показує, чим можуть стати платформи для спілкування в руках деяких дорослих, розкриває тактику дій і механізми маніпуляцій зловмисників та дає зрозуміти, чому постраждати від сексуального насильства може будь-яка дитина.
Рекомендації з протидії сексуальному насильству над дітьми в інтернеті, з корисними посиланнями та контактами організацій, які можуть допомогти постраждалим.
Корисні контакти
Отримати підтримку та консультацію: Національна гаряча лінія для дітей 116 111 (цілодобово, безкоштовно та анонімно).
Повідомити про злочин:
Подкаст створено у партнерстві із 22 Мандрівним міжнародним фестивалем документального кіно про права людини Docudays UA
Мандрівний Docudays UA разом із фондом «Принцип надії» започатковують збір на реабілітацію звільнених з російського полону. Долучитися можна на всіх регіональних подіях Мандрівного, а також онлайн за QR-кодом чи прямим посиланням.