ілюстративне фото
Військовослужбовець 56 окремої мотопіхотної бригади Сергій Гнезділов заявив про самовільне залишення служби через неврегульованість процесу демобілізації. Це спричинило активну дискусію щодо цього питання.
«Голосів військових дуже мало чути, є лише поодинокі випадки. Сергій зробив заяву, яку більшість в моєму оточенні помітив та підтримує. Дуже часто до військових на передовій ставляться, ніби нас дурять. Наприклад, Верховна Рада проголосувала за надбавку 70 000 грн, але 99% військових цю надбавку не отримує, і для чого голосували — не зрозуміло. Така ж історія була, коли ухвалили закон про мобілізацію, і наступним кроком пообіцяли розглянути законопроєкт про демобілізацію.
Потім настала багатомісячна мовчанка, і тільки зараз цю тему обговорюють, коли військовий публічно сказав, що він та його побратими дуже втомились. Тому суспільство та держава мають починати щось робити, щоб це питання вирішити або принаймні обговорити. Щоб військові, які добровільно пішли в армію й служать уже майже три роки, мали можливість якщо не демобілізації, то хоча б паузи».
За словами Єгора Фірсова, причини піти у СЗЧ бувають різними. Частіше вони пов’язані з особистими причинами та втомою.
«Як правило, це особисті причини, наприклад, кинула дружина. Відверто кажучи, багато хто з цим стикається. І коли дружина йде, військовому байдуже на все — на фронт, на ситуацію, власну долю, адже його кинула рідна людина.
Інша причина — втома та пресинг з боку командирів. Це втома, коли ти декілька разів контужений, на одне вухо не чуєш, на одне око не бачиш, ти в депресії, ти брудений, від тебе смердить, оскільки ти багато тижнів перебував на позиції в скрутних умовах. Тоді людині стає все одно, і вона йде у СЗЧ для хоч якогось відпочинку. Тому причини різні, але головна — це втома, що накопичилась за багато років».
На думку сержанта, у певних випадках, коли військові йдуть у СЗЧ, буває й певна провина командира.
«Я сам старший сержант взводу, тому я постійно маю «тримати руку на пульсі», відстежувати стан хлопців: як вони виконують завдання, чи є у них втома, чи варто з ними поговорити, надати комусь відпустку, дати виїхати в прифронтове місто, сходити в баню, попити чаю. Тому якщо хлопці й дівчата самовільно залишають частину, командир не слідкує за ситуацією, робить якісь помилки. Зрозуміло, що він не може бути для всіх хорошим хлопцем, але десь він має бути, як батько».
За словами Єгора Фірсова, передусім варто дослухатися до думки звичайних піхотинців, які стикаються з найбільш складними умовами та викликами. Адже без них ведення війни буде немоєливим.
«Якщо думку висловлюють експерти чи навіть певні військові, ви маєте розуміти, що серед них також є багато різних груп. Є військові, які служать у Києві, в штабах, є пресофіцери. Тому завжди потрібно чути представника піхоти, який сидить в окопі біля Покровська, у якого обпечені автоматом руки, який носить ці комплекти для кулемета по 70 кг, сидить під постійними обстрілами дронів, КАБів, артилерії. Такі люди мають висловлювати свою думку на цю тему, і до такого голосу дуже важливо дослухатися.
Якщо втомиться піхота, вона масово залишатиме частини, і її ніким буде замінити, то може бути катастрофа. Ворог скористається слабкістю в піхоті, й може бути не «фортеця Покровськ», а «фортеця Київ». Нагадаю, що Київ розташований на відстані 80 км від кордону з Білоруссю.
Дуже добре, що ця дискусія почалася. Можливо, хтось сидить і думає, що ті, хто воює вже 2,5 роки, можуть повоювати ще пару років. Але межа є. Умованому політичному керівництву з Генштабом потрібно дивитися на резерви, на темпи мобілізації, змінювати її якість, щоб більше людей долучалися до ЗСУ. Я розумію, що ніхто не прийде й не скаже, що ми відслужили три роки, тому можемо повертатись додому. Але можуть бути встановлені якісь паузи. Умовно, людина, яка відслужила три роки, повинна мати змогу відпочити протягом півроку й побути вдома».
Військовослужбовець 56 окремої мотопіхотної Маріупольської бригади Сергій Гнезділов заявив, що іде в СЗЧ до встановлення конкретних термінів військової служби. Про це він сказав під час дискусії про демобілізацію та терміни військової служби на «Фестивалі думок».
Народна депутатка Соломія Бобровська каже, що «держава не може собі дозволити демобілізацію зараз», адже мобілізаційні ресурси все ще недостатні. Вона також сказала про те, що «в Раді лежить 2-3 законопроєкти про демобілізацію».
Нещодавно Верховна рада ухвалила закон, що у певних ситуаціях дозволяє військовим, які пішли у СЗЧ або дезертирство, повернутися до частини без кримінального покарання.