Громадське радіо
Тим часом серед західних фінансових донорів України зріє нерозуміння, чому, залучаючи великі кредити, держава не поспішає ефективно розпорядитися власним майном. «Велику приватизацію» низки енергетичних компаній і Одеського припортового заводу відклали на 2016 рік.
Євгенія Гончарук: Чому ми відклали приватизацію на наступній рік? Якщо причини у законодавстві, то чого нам бракує?
Андрій Герус: Причини не лише у законодавстві. Якщо ми згадаємо приватизацію «Криворіжсталі», то це єдиний приклад прозорої приватизації. Це випадок, коли підприємство було дорого продано іноземному інвестору, приватизація принесла не лише гроші, але й нові технології в Україну. В цей час законодавство було таке саме як сьогодні, тим не менше, цю приватизацію вдалося зробити. Законодавство може бути причиною, але найважливішою є політична воля керівників держави.
Едуард Лозовий: ФДМУ має всі права та повноваження для того, щоб оголошувати конкурси щодо їх продажу, але прес-служба ФДМУ зазначає, що теперішні управлінці цих державних активів не поспішають передавати їх на продаж. А що це може означати, це саботаж?
Андрій Герус: Я думаю, малися на увазі профільні Міністерства. Наприклад, в нас є кричущий випадок в державній компанії «Центренегро». Це компанія, яка генерує електроенергію. Було розпорядження кабінету міністрів, про передачу міністерством акцій у ФДМУ, але міністерство дане розпорядження не виконує. Подібна ситуація по Херсонській ТЕЦ.
Едуард Лозовий: Як це можливо? У міністра свої плани на це підприємство? Чому вони впираються и наражаються на конфлікт?
Андрій Герус: Я думаю, тут дві речі. Перша — це правова культура. Якщо є розпорядження Кабінету міністрів України, то його необхідно виконувати. Друге — це те, що в Україні державні підприємства — тільки за документами державні. На більшості державних підприємств є певна особа, що керує ним в інтересах певних людей, тому приватизація потрібна не лише тому, що потрібні гроші, а і для того, щоб підприємства запрацювали прозоро і ефективно.
Едуард Лозовий: Коли я дивлюся на список підприємств: Тернопільобленерго, Запоріжжяобленерго, Харківобленерго, Хмельницькобленерго — це переважно енергетичні підприємства, навколо яких розташувалися друзі державних управлінців і обережно доять, а тут раптово цю корову вирішують продати. Так виглядає ситуацію?
Андрій Герус: Ви досить точно охарактеризували ситуацію.
Едуард Лозовий: Наскільки є шанси змінити цю ситуацію? Може допоможе МВФ?
Андрій Герус: Нам починають задавати питання, чого ви просите допомогу у зарубіжних країн, у МВФ, у США, хоча у вас є величезний ресурс, який може ефективно працювати та через який ви можете залучати іноземні інвестиції в країну. Ви цим ресурсом не користуєтеся, а просите допомоги з закордону.
Євгенія Гончарук: Цей тиск може спровокувати нас діяти?
Андрій Герус: Нам буде необхідна фінансова підтримка, тому що без неї може початися нова хвиля кризи, а її ми зможемо отримати, тільки якщо почнемо діяти і вирішимо внутрішні проблеми.
Едуард Лозовий: Чи вигідно саме зараз продавати підриемства, чи є зараз сприятливою кон’юнктура для цього?
Андрій Герус: Візьмемо для прикладу компанію Центренерго. За останній рік в неї борги збільшилися вдвічі, за півроку збитки склали понад 600 млн гривень. За останній рік компанія втратила біля 500 млн гривень у вартості. Причиною цьому стало неефективне управління. Вартість державних підприємств лише зменшується.
Євгенія Гончарук: Чи є якісь обмеження щодо того, кого можна допускати до тендеру чи немає?
Андрій Герус: Вітчизняні бізнесмени ніколи не купують підприємства за реальну ціну і не інвестують в них гроші. Зарубіжні компанії будуть платити білу заробітну плату і приносити нові інвестиції, щоб не зіпсувати від цього репутацію.