«Громадське радіо»
Останнім часом з’явилося багато соціальної реклами про українську армію та інші структури. Чи потрібна така реклами та чи вміють в Україні робити її якісно, — з’ясовували у програмі «На свіжу голову».
Про новий соціальний ролик «В єдності наша сила», присвячений єдності українського війська, розповідає режисер Крістіан Жерегі.
В студії працюють журналісти Євгенія Гончарук та Ірина Славінська.
Євгенія Гончарук: 6 грудня у День Збройних сил України презентували ролик “В єдності наша сила”. Це такий соціальний проект, присвячений єдності українського війська, там можна побачити не лише представників різних підрозділів, але і волонтерів. Учасниками ролика не є актори. Це люди, які справді брали участь у бойових діях. Вам вдалося добитися того ефекту, коли мурахи по шкірі не тільки від відеоряду, але й від звуку.
Крістіан Жерегі: Коли ми робили постпродакшн і звернулися до акторів, щоб записати голоси, стало зрозуміло з першої хвилини, що це не буде правдиво.
Ірина Славінська: А в чому проблема, чому це не спрацювало. Пафосу багато?
Крістіан Жерегі: Є така штука як акторська і дикторська подача, поставлені голоси. У мене принципово була інша позиція з самого початку, що якщо в сценарії прописаний командир танкової роти, то він має бути справжнім, який брав участь в АТО і має за плечима досвід. Тобто всі персонажі там справжні. Цим людям не потрібно було навіть нічого грати в кадрі. Наприклад у нас знімалась сцена, коли приїжджали волонтери на передову, то так, ми це знімали не на передовій, бо у нас була техніка, яку не можна вивозити в зону АТО, і тому ми знімали десь на полігоні. Але, коли ми знімали, волонтери робили те, що звикли. Вони обіймались, йшли справжні розмови з бійцями. Там не потрібно було нічого грати. У цьому ролику у нас була тільки одна професійна актриса — це Алла Мартинюк. Але і вона є волонтером, що їздить на фронт.
Євгенія Гончарук: Тобто ви робили максимально правдиво, щоб не було жодної фальші. А важко було знайти героїв, які хотіли б взяти участь у такому ролику. Бо я знаю, що багато хто не хоче світитися.
Крістіан Жерегі: Так, є багато таких, які не хочуть своє обличчя показувати. Деякі з наших героїв продовжують воювати в АТО. І це також була проблема. Але я звернувся до моїх друзів з проекту “Хоробрі серця”, і мені допомогли з кастингом. На справді весь фейсбук приймав у ньому участь. Зараз я буду теж оголошувати кастинг на новий проект.
Євгенія Гончарук: Чому у нас раніше не було таких роликів? Я слідкую за каналом Військове телебачення України, щось там є цілком прийнятне для перегляду, але в основному із соціальною рекламою у нас проблеми.
Крістіан Жерегі: Наприкінці 2014 року ще не було оновленого формату цього телебачення. Коли мені запропонували прийти і змінити трохи ситуацію, я побачив як це все виглядало на той час і відмовився. Бо це була непідйомна справа. Але зараз туди прийшла новий директор цього Військового телебачення з новими ідеями, яка переформатувала це телебачення, і вони почали знімати нові проекти на нову техніку з нормальними операторами і професіоналами телебачення. Це все привело до нового формату, який я із задоволенням дивлюсь. І вони до речі допомагали нам з цими зйомками. Але ці зйомки зокрема були зроблені кіногрупою, а це зовсім окрема ситуація, окремий процес.
Євгенія Гончарук: Так може нам треба більше людей, які справді знаються на кіно? Чи вміють у нас взагалі знімати військові дії, щось ефектне?
Ірина Славінська: Для того так багато безробітних кіношників. Можна собі уявити таку біржу праці на Військовому телеканалі України.
Крістіан Жерегі: Я збираю навколо себе професіоналів. Дехто з них залишився без роботи, тому що певна кількість проектів знімалась за російський кошт. Зараз ситуація змінилась. Але є така проблема, що ніхто з головних продюсерів країни не хоче, не готовий працювати з цією темою. Наприклад, мене здивувала позиція Film.ua, котрі говорять про те, що в час війни з екранів треба показувати карамельну картинку.
Я з цим не погоджуюсь, бо якраз росіяни вже випустили 3 фільми з початку АТО про війну з Україною. Коли була війна з Грузією, вони випустили 5 фільмів. В Грузії лише один. Це також атака в інформаційному і культурному просторі, і навіть більша, ніж будь-яка пропаганда. Це правда кіно. Якщо сепаратист побачить це кіно на екрані, він змінить свою думку. Він не змінить свою думку, читаючи багато новин, а лише провідчувавши цей фільм, проникнувшись його відеорядом.
Євгенія Гончарук: “Якщо сепаратист побачить це кіно на екрані, він змінить свою думку”. Таке можливо?
Ірина Славінська: Це ж взагалі вже не мистецтво, а пропаганда.
Якщо ти будеш працювати з цим кіно, як з пропагандою, це не спрацює. Але якщо ти знімаєш справжнє кіно і закладаєш туди справжні емоції, глядач буде цьому вірити. Мені казали, що це така специфічна тема, глядачі не будуть цього дивитися. Коли ми зняли цей ролик, він пройшов по 8 центральних каналах і з’явився в Інтернеті. За добу у нас було більше ніж 700 тисяч переглядів. За статистикою з цих 700 тисяч 200 тисяч — це Росія. А з України 30% — це Донецька і Луганська області.