Мешканці Слов’янська стануть театральними акторами

Чи можуть допомогти театральні заходи діалогу на звільнених територіях Донеччини? Про це  говорить координаторка заходу у Слов’янську в рамках проекту «Примирення в українському суспільстві: від енергії протесту до енергії творення» Анна Ленчовська.

Студенти, а також старші люди, вчителі, волонтери, активісти, переселенці, та власне будь-хто з охочих візьмуть участь у театральних іграх. Серйозні розмови для мешканців Донеччини. Організовують ці заходи київський «Театр для діалогу» разом з «Теплицею», Конгресом національних громад України та Освітнім центром «Простір Толерантності».

Ольга Веснянка: Розкажіть трошки про цей захід. Хто братиме участь у ньому?

Анна Ленчовська: Гаран ознака форум-театру, методику якого будемо використовувати у Слов’янську — це те, що для цього театру не потрібна ні сцена, ні декорації, ні спеціальна освіта тих, хто буде грати. Ми запрошуємо людей абсолютно різного віку від студентів до пенсіонерів. Методика полягає у тому, що спочатку джокери, з людьми, які прийшли на цей захід вони роблять різні вправи, які допомагають людині розслабитись, вправи з диханням і деякі акторські техніки. Всі ці техніки направлені на усвідомлення. Результатом цього форум театру є така невеличка сценка, сценарій якої продумують самі учасники.

Ольга Веснянка:Про що ж будуть ці розмови? Про політику?

Анна Ленчовська:Я думаю, що ці розмови будуть про все, про що захочуть говорити ті, хто прийдуть. Будуть в тому числі і про політику, але все ж таки, про політику вони будуть в тому сенсі…

Дмитро Тузов:До цього треба бути готовими.

Анна Ленчовська: Звичайно. Кожна людина не звинувачує, скажімо президента, чи прем’єр-міністра, як це відбувається скрізь. Будемо говорити про те, власне, а яку відповідальність беру на себе я, і що я роблю в своєму житті. Нещодавно наші колеги з театру діалогу, які власне і будуть проводити цей захід. Вони його проводили в Святогірську, в пансіонаті, в якому перебувають вже рік багато внутрішньо переміщених осіб, вони живуть в такому режимі очікування. Одна з таких вистав, яку показали в Святогірську, вона була про те, що жінка не могла доставити ліки для свого батька, який помирав від раку. Це була абсолютно реальна історія.

Дмитро Тузов: Тобто театр став таким вже інформаційним носієм, за допомогою якого можна повідомити суспільству про дуже важливі речі. Не буде такою обструкцією, як ви вважаєте? Ось ми тут у Слов’янську, війна, велична кількість проблем, а тут до нас, даруйте припхалися з театральними студіями, нам би якусь допомогу.

Ольга Веснянка: Як з цим працювати, Анно?

Анна Ленчовська: Сам форум-театр дає можливість людям зняти напругу. І програти якісь сцени з свого життя і завершити їх. Можливо у них вони прокручуються постійно, але рішення цьому немає. Коли є така довірлива і безпечна атмосфера, то в ній можна проявити себе. Класичний форум-театр полягає у тому, що показується якась сценка, що тебе не пропускають через блокпост, бо у тебе якийсь не той папірець. Закінчується на конфліктному моменті і хтось з глядачів може підняти руку і сказати «я хочу замінити», виходить і пробує заміняти того, хто хоче пройти через цей блокпост.