Не можна перетворити День захисника України на ремікс «23 лютого» — Подобєд

Ольга Бабчук: Як ви вважаєте — День захисника України приживеться в Україні як свято?

Павло Подобєд, співробітник Українського Інституту національної пам’яті: Я гадаю, що 14 жовтня і стало державним святом через те, що його важливість була визначена суспільством і була прийнята владою вже по факту. Покрову як українське мілітарне свято вже відзначали протягом багатьох років, зокрема ця традиція набула поширення у 2000-х роках. Тому Президент і влада пристали на пропозицію відзначати це свято саме на Покрову.

А 23 лютого перетворилося у нас на якусь гендерну дату, свято за статевою ознакою, позбавлене історичного змісту. Звичайно, повне ідеологічне перезавантаження не відбудеться за один день. Президент вже видав указ про стратегію національно-патріотичного виховання. Ми, Інститут національної пам’яті,  активно працюємо над форматом бесід, лекцій, зустрічей, кінопоказів. Зокрема і сьогодні, 14 жовтня, розроблені і підготовані і екскурсії на тематику української національної історії, українські військові кінофестивалі, музейні експозиції.

Ольга Бабчук: Традицій ще немає, їх треба закласти. Хто за старою звичкою готовий дарувати гелі та чашки, хтось розгублений і не знає що робити. Яким це свято має бути на вашу думку?

Павло Подобєд: Я скажу за себе — як би я відзначав це свято не як держслужбовець, а простий українець. Певні традиції все ж існують: вони пов’язані із низкою українських звичаїв, починаючи від святкової ходи середмістям. Але знову ж — це ми говоримо про столицю. Якщо б проектувати на життя у містечку, у селі, то я б у цей день із власних переконань в першу чергу пішов би до храму, відзначив християнське свято, потім відвідав би могили наших захисників — бійців, що загинули на Сході у російсько-українській війні, приніс би квіти, запалив би лампадку, а ще відвідав би ті заходи, які відбуваються по багатьох селах та містечках, і де вшановують пам’ять наших військовослужбовців.

Ми зможемо зберегти оцю історичну, сакральну складову цього свята, якщо ми його не перетворимо на ремікс «23 лютого». Треба зосередити увагу на бійцях, на тих, хто повернувся: подзвонити, привітати. Ми маємо зробити все від нас залежне, щоб хлопці у військових одностроях відчули, що це не політичне, не партійне свято, а що саме їх свято і вони у центрі уваги.