Повернувшись з війни, ми зрозуміли, що держава не готова зустріти нас — ветеран АТО

Міністерство Оборони планує завершити чергову хвилю демобілізації військовослужбовців. Ветерани АТО перших хвиль мобілізації повертаються до мирного життя. Але чи достатньо уваги приділяє держава процесу їх реабілітації і подоланню посттравматичного синдрому, який лишила по собі війна, — з’ясовували у програмі «На свіжу голову».

Гостем студії був Дмитро Примаченко, співзасновник «Київської міської спілки ветеранів АТО», координатор проекту «Коло довіри».

Андрій Сайчук: Як допомогти нашим хлопцям повернутися до нормального мирного життя і з якими проблемами вони зіштовхуються при поверненні додому?

Дмитро Примаченко: Повернувшись з війни, ми розуміли наскільки держава не готова зустрічати нас і не може зрозуміти, які потрібні заходи. Ми маємо в країні і інших ветеранів: воїнів інтернаціоналістів, миротворців. Але це інша категорія. Ветерани, які зараз приходять, це — захисники своєї країни, патріоти. Вони приходять з надзвичайно загостреним відчуттям справедливості, з надією на зміни і з вірою в те, що все, що там відбулося, було не дарма. Сьогодні ми вже маємо початок третьої хвилі демобілізації.

Тетяна Кононенко: З чим в першу чергу стикаються бійці, які повернулися зі Сходу?

Дмитро Примаченко: Коли ми йшли у військомати з першою хвилею мобілізації, ми не думали про якісь соціальні пільги, реабілітацію, або ще щось. Ми йшли захищати свою країну.

Наша ветеранська організація була створена 2014 року. Повернувшись з чергової ротації, мені потрапила на очі платіжка за комунальні послуги. Мене це дуже обурило. Я три з половиною місяці воюю, а держава за цей час нараховує особисто на мене плату за ці послуги. Ми з хлопцями, які були поруч, зібралися, зайшли в Київську міську раду і дали їм там “наганяя”. І саме це стало поштовхом до створення нашої спілки.

Перше з чим стикається боєць, повернувшись з АТО – це соціальна несправедливість. Соціальний пакет і забезпечення сім’ї для учасника АТО надзвичайно важливе. Він ефективніше виконує свої завдання, знаючи, що його сім’я тут забезпечена і про неї турбуються.

Держава мало піклується про долю тих, хто повернулися додому. Тому вони мусять самі створювати центри допомоги для реабілітації, які не тільки надають підтримку, а й займаються організацією дозвілля для ветеранів і їхніх сімей. Для мене особисто найбільшою проблемою після повернення з війни було усвідомлення того, що родина залишилася з проблемами сам на сам.

Андрій Сайчук: На яких засадах зараз існує «Київська міська спілка ветеранів АТО»?

Дмитро Примаченко: Ніяк вона не фінансується. Ми ефективно почали працювати з березня місяця. Після заснування спілки ми ще два рази їздили в зону АТО. Є така програма «Соціальне партнерство» – це громадські організації, які займаються соціальними справами, і на них передбачена бюджетом підтримка їхньої діяльності: оренда, комунальні послуги, зв’язок, Інтернет, канцелярія. Так от цього соціального партнерства і досі в нас немає. Нам його тільки обіцяють. Зараз обіцяють на наступний рік включити і нас в це соціальне партнерство. Не дуже нам хочеться, але буде легше, коли господарчі питання будуть закриті, як це передбачено законодавством.