"Громадське радіо"
Дирекція Музею Західної Фрісландії, звідки були вкрадені 2005 року картини, та детектив Артур Бранд звинувачують українських військових та представників політичної еліти у відмові віддавати нібито знайдені картини. Мистецтвознавець Катерина Липа переконана, що цей скандал завдасть непоправної шкоди репутації України.
Прокуратура мала б одразу, не чекаючи заяв голландців, відкрити кримінальну справу. Надважливим для нас є завдання повернути картини, але навряд чи вдасться його реалізувати. Вкрадені картини не люблять шуму. Але ці розмови готують аудиторію до того, що картини десь подінуться. Можливо, їх не знайдуть взагалі чи за деякий час вони опиняться десь, скажімо, у Ермітажі, — додала експерт.
Василина Думан: Як ви ставитесь до звинувачень з уст Артура Бранда щодо причетності українських політиків до зниклих картин?
Катерина Липа: У цій історії фігурують малоприємні особи. З нашого боку — це прокуратура і звинувачені пани О. Тягнибок і В. Наливайченко, які далекі від культури. Адже вони поняття не мають, що проблема дуже серйозна.
Ольга Бабчук: Це удар по іміджу?
Катерина Липа: Звісно. У нашій країні раніше нічого не важила репутація. На заході — вона важить дуже багато. Прокуратура не повинна була чекати запиту від Нідерландів. Вони могли давно відкрити справу. Щодо Тягнибока і Наливайченка, треба розуміти, що вони мають репутаційні втрати. Ця колекція не дорога. І за ці кілька днів після оприлюднення публічних звинувачень, вони мусили б негайно подавати в суд у Нідерландах за наклеп. А тут робити публічні заяви про невинуватість.
У студії телефоном письменник Борис Гуменюк.
Ольга Бабчук: Як знайти і повернути ці картини? Пане Борисе, як ви оцінюєте цю ситуацію?
Борис Гуменюк: Це скандал. Мені здається, що директор музею у Нідерландах більше хотів саме цього. Скандал — це пріоритет. Картини не є предметом зацікавленості. Пан Брандт став знаряддям у руках російської пропаганди, яка зацікавлена у поганому іміджі України в Європі.
Тим паче напередодні референдуму у Нідерландах. Директор говорить безглузді речі. Прибувши до Києва, він оперував даними, наданими мною посольству. Якщо навіть був шанс, що ця колекція є в Україні, то я мав про це повідомити. Ця інформація не була ексклюзивна.
Василина Думан: Чи до вас зверталися правоохоронці?
Борис Гуменюк: Я мав неформальні зустрічі і неформальні розмови. Зокрема, з начальником департаменту зав’язків з громадськістю МВС. В Україні ніхто ніколи не вчиняв такого злочину. Навіть якщо хтось, гіпотетично, знайшов цю колекцію і володіє про неї інформацією, то ці люди не вчиняють злочин.
Василина Думан: Вам детектив-мистецтвознавець пропонував винагороду за інформацію? Що ви на те сказали?
Борис Гуменюк: Мене це не стосувалося. Ми з ним вибудували платформу ведення перемовин.
Василина Думан: Що це означає?
Борис Гуменюк: Я, Борис Гуменюк, лише передаю інформацію. Я не кажу від себе. Я лише говорю від імені анонімних людей, які повідомили мені, що, начебто, вони мають цю колекцію. І мого інтересу тут немає. Мені гроші не потрібні. Винагорода стосується лише людей, які, нібито, володіють колекцією. Думаю, пан Брандт все зрозумів. І ще, з моменту з’ясування, що є колекція і до того часу, як з’ясувалося, що вона, нібито, з Нідерландів, минув рік.
А на пошук цієї колекції знадобилося 10 років. Тому процес повернення колекції з непідконтрольної Києву території, може бути тривалим. А може картини вдасться повернути тільки тоді, коли буде повернутий контроль над цими територіями на Сході. Пан Брандт ризикує отримати судовий позов від мене.
Ольга Бабчук: Катерино, анонімні люди, що повідомили про колекцію, чи вдасться їм знову повідомити про картини?
Катерина Липа: Крадені предмети мистецтва люблять тишу. Є вірогідність, що потрібен був саме скандал. Пан Гуменюк теж недоговорює багато чого. Крім того, на антикварному ринку голландські картини XVII–XVIII століття вважаються «другим рядом». У мене є питання: хто атрибутував колекцію? Хто сказав, що це та сама викрадена з Голландії колекція? Це може бути людина, яка пов’язана з пошуком творів мистецтва, яка мала знати, які ці картини на вигляд.
Щодо фото, яке ніби пред’явили Брандту, де зображена картина з колекції, то мені не вдалося роздивитися деталі картини. Усі вкрадені картини були вирізані з рам. На фото, що показує директор голландського музею, картина знята з підрамника. А чи не є це фото з реставраційних майстерень музею? Якщо так, тоді директор каже неправду.
Василина Думан: Фото, яке виклав директор було залите в інтернет 2010 року. А зміни в неї вносили 4 місяці тому. Є підстави вважати, що до знімка втручалися фоторедактори.
Ольга Бабчук: Колекцію однозначно вкрали з Нідерландів. Чи вона насправді перебуває в Україні, ми поки що не знаємо. Чи знайдуть її тут тепер, невідомо. А наслідки від скандалу для іміджу України залишаються.
Катерина Липа: У експертному колі дуже багато важить репутація. І експерт підписується своєю репутацією. Я би на місці нашої зовнішньої розвідки доклала найбільших зусиль, аби знешкодити Артура Бранда і довести його зв’язки з ФСБ. Він не шукав картини. Почитайте інтерв’ю директора музею: коли з посольства у Києві повідомили, що начебто десь тут є картини, вони найняли Бранда.
В Україні дуже багато творів мають кримінальний слід. Щось свого часу вивезли з Німеччини, щось забрали у репресованих. Те, що ми обговорюємо Бранда, який за гроші робить усе, є для нього величезною послугою.
Ольга Бабчук: Щоб вийти гідно з цього скандалу, повинні бути зустрічні позови. А справа пошуку картин теж для нас стає важливою?
Катерина Липа: Вона є для нас важливою, але навряд чи вдастся їх повернути. І що більше галасу довкола цих картин, то більше я сумніваюся, що вони є в Україні. Найімовірніше, що картини десь опиняться у запасниках Ермітажу.