Як знаходять роботу ті, хто втік від війни на Донбасі?

Проблема працевлаштування є чималою проблемою для переважної більшості з них. Про свою історію пошуку роботи розповіла гостя студії Ганна Байкеніч – кандидат історичних наук, завідуюча сектором методичної роботи Інституту національної пам`яті. Вона переїхала до Києва з Луганська, де працювала в інституті підвищення кваліфікації вчителів. Причому на самому початку окупації Луганська вона виїздила до Києва на захист кандидатської дисертації, потім повернулася назад, і вже згодом зрозуміла, що умови життя в місті стають нестерпними. Їй, разом з дочкою-першокласницею та чоловіком, також істориком, довелося шукати долі у Києві.

Чоловікові пощастило більше — він одразу знайшов роботу на будівництві. А от Ганна тривалий час не могла отримати роботу навіть у дрібному бізнесі — таким великим було упередження проти вихідців зі Сходу у підприємців. Так само важко було найняти житло — ріелтори відмовлялися мати справу із переселенцями. І лише через 9 місяців Ганна змогла взяти участь у конкурсі на посаду в Інституті національної пам’яті і тепер працює за своєю спеціальністю — розробляє освітні програми з історичної тематики.

Наталя Соколенко: Пані Ганно, а ким ви були в Луганську?

Ганна Байкеніч: В Луганську я працювала в інституті післядипломної педагогічної освіти. Власне — це є мій фах. Спочатку я вчилася на історика. Захищалася в скрутні часи, на початку червня 2014. Було прикро, що всі речі перекидувалися і перевірялися, питали, нащо ми їдемо в Київ, нас же там будуть розпинати.

Наталя Соколенко: Наскільки я зрозуміла, після успішного захисту ви повернулися в Луганськ. Коли ви зрозуміли, що вам треба залишати рідну домівку.

Ганна Байкеніч: Це все назрівало довгий час. Коли переходячи дорогу, я побачила близько 40 одиниць техніки перло через центр — це БТРи, танки. Вони йшли центром і нівечили асфальт. Вони були без номерів і пізнавальних знаків. Стало небезпечно в місті. На той момент моїй доньці було 6 років, постало питання, що її треба в перший клас віддавати. А як можна віддавати дитину, коли така обстановка в місці. Стало дуже небезпечно, почалися мародерства, почалися походи озброєних людей. Другий фактор — це стійкі українські переконання.

Наталя Соколенко: Ви переїхали в Київ, як швидко ви знайшли роботу?

Ганна Байкеніч: Ми не одразу переїхали в Київ. Спочатку ми поїхали до Тернополя, через те, що там нам було де жити. Там нам пропонували тимчасове помешкання, бо знаходитись в Луганську на той час неможливо було.