Якщо політична карикатура зникає, суспільство на межі вибуху, — художник

За підсумками національного конкурсу карикатур найкращу карикатуру на Володимира Путіна намалював росіянин. В той час, як в Україні з російського президента сміятись можна, у самій РФ, звичайно, за це можна понести жорстоке покарання.

Чи є межа політичної карикатури, щоб вона не сприймалась як провокація, — з’ясовували з гостем студії журналістом та карикатуристом Олегом Смалем.

Галина Бабій: Чи має обмеження політична карикатура і коли вона має сприйматися, як провокація?

Олег Смаль: На жаль, останнім часом карикатури, які мені доводиться малювати, не можна сказати, що вони мають викликати сміх.  

Скоріше сарказм, жах. З моєї точки зору, як карикатуриста, який останні 25 років працює в жанрі політичної карикатури, єдиним бар’єром для політичної карикатури може бути внутрішня культура автора. Все решта – від лукавого. Порахуйте скільки крові пролили карикатуристи, а скільки усміхнені дяді, які роблять заяви з екранів.

Ви згадали про конкурс карикатур, я, здається, теж брав в ньому участь. Стосовно того, що в Росії заборонені карикатури на Путіна – в якійсь мірі це є так, але багато авторів працюють у віртуальному просторі. Переможець цього конкурсу, художник з Петербурга є моїм знайомим. Він бував в Києві, ми з ним зустрічалися і спілкувалися. Звичайно, зараз у російських карикатуристів важкі часи. І у нас важкі часи. Але і вони знаходять різні виходи, співпрацюють з різними інформагенціями, які не мають зв’язків з владою.

Галина Бабій: Але ж вони публікуються під власними іменами. Рано чи пізно спецслужби російські можуть до них завітати?

Олег Смаль: Російські спецслужби є не дуже розумними. Вони не вважають, що карикатура може нанести російському режиму якусь шкоду.

Галина Бабій: А вона може?

Олег Самль: Так. Я часто порівнюю політичну карикатуру з канаркою. У вугільних копальнях до кінця 20 століття, як найкращий тест-індикатор використовували клітку з канаркою. Як тільки у шахті починає накопичуватися вибухонебезпечна газова суміш, пташка втрачає свідомість. Так само і з карикатурою. Якщо в суспільстві політична  карикатура зникає, значить суспільство на грані вибуху.

Галина Бабій: Я думаю, політики навпаки добре реагують на зникнення карикатури?

Олег Смаль: Так, звичайно. Один російський карикатурист мені розповідав, що коли Путіна було обрано на його першу президентську каденцію, він зібрав всіх редакторів впливових російських видань, влаштував нараду. І коли один з редакторів повернувся з цієї наради, він сказав художнику, що більше малювати карикатури ми не будемо. На питання чому, він відповів «мальчик очень ранимый».

Сьогодні ми бачимо, що така «ранимость мальчика» довела світ майже вже до глобальної катастрофи.

Галина Бабій: Ви вже 25 років малюєте. А у вас в Україні були випадки, коли вам натякали, що так малювати не можна?

Олег Смаль: Так, звичайно. Не так часто, але я пам’ятаю такі випадки. Наприклад, був дзвінок у редакцію, де я працював редакційним художником: «Почему вы изображаете президента дружественной нам страны в виде одноногого бандита?». Тоді президентом «дружественной страны» був Єльцин. Тоді я висвітлював кримські проблеми, які вже тоді у нас були.

Галина Бабій: Острів Тузлу ви маєте на увазі?

Олег Самль: Ні. Навіть ще раніше. Я просто зобразив Кучму і Єльцина у вигляді персонажів «Острова скарбів». Єльцин був Джоном Сільвером. У нашого «мальчика» на той час ніяких претензій не було. Я запитав, з чого вони взяли, що то «президент дружественной нам страны» і на тому боці поклали слухавку.