З окупованого Криму виїхало близько 20 тисяч мусульман-кримських татар

Кримські татари консолідовані та мають своїх національних лідерів, натомість мусульмани Донбасу більш розпорошені

Ведучi

Ірина Славінська

Гостi

Саід Ісмагілов

З окупованого Криму виїхало близько 20 тисяч мусульман-кримських татар
https://static.hromadske.radio/2016/05/hr_ur2_2015-09-26_said_ismailov.mp3
https://static.hromadske.radio/2016/05/hr_ur2_2015-09-26_said_ismailov.mp3
З окупованого Криму виїхало близько 20 тисяч мусульман-кримських татар
0:00
/
0:00

24 вересня почалося релігійне свято Курбан-Байрам. Говоримо про солідарність мусульман України. В студії «На свіжу голову» — Саїд Ісмагілов, муфтій Духовного управління мусульман України (УММА). Саїд Ісмагілов нагадує, що 20 тисяч мусульман-кримських татар є переселенцями з окупованого Криму, натомість, немає точних даних щодо переселенців-мусульман з Донбасу, то точних цифр немає. Також говоримо про стан речей у мусульманській спільноті Криму та Донбасу: «Країна знаходиться в стані війни, і інформаційна пропаганда досі дуже впливає на громадян на окупованих територіях. Навіть люди, які люблять України, потрапляють під цю пропаганду, бо інших джерел інформації в них нема. Трохи краще становище в Криму, де кримські татари консолідовані та мають своїх національних лідерів. Натомість на Донбасі єдиної спільноти немає — мусульмани Донбасу більш розпорошені». Далі розмову ведемо навколо теми толерантності між релігіями в Україні: «Ми є релігійною меншістю, але в нас давно не було проблем із тим, щоби релігійна більшість чинила нам якийсь опір. У останні роки ексцесів не відбувалося», — говорить Саїд Ісмаїлов.

Ірина Славінська: Чи багато мусульман в Україні потерпає від окупації Криму і Донбасу? Серед переселенців, можу припустити їх чимало.

Саїд Ісмагілов: По-перше: треба згадати про переселенців з Криму та Донбасу. Якщо з Криму ми маємо певні цифри, то десь приблизно 20 тисяч мусульман-кримських татар, не враховуючи інших. Вони є біженцями з окупованого Криму в інші регіони України. Що стосується мусульман окупованої території Донбасу, у нас взагалі немає статистики. Але те, що ми спостерігаємо в наших мечетях — це доволі велика кількість людей.

Ірина Славінська: А що спостерігаємо? Ви за кадром говорили, що сьогодні у вас робочий день при культурному центрі. Розкажіть про них і це буде добра ілюстрація про то, що ви говорите, стосовно чого можна робити емпіричні висновки про кількість переселенців-мусульман.

Саїд Ісмагілов: Головне мусульманське свято Курбан-Байрам — це свято не лише віри, але і жертовності, і відданості. Головний сенс цього свята в тому, щоб віруючи мусульмани поділилися м’ясом жертовної тварини за своїми бідними одновірцями. Сьогодні у Києві, у нашому ісламському культурному центрі ми роздаємо м’ясо жертовних тварин. Перш за все біженцям з Криму та Донбасу, а також людям нужденним, багатодітним і це обов’язок усіх віруючих робити це саме під час свята Курбан-Байрам і це відбувається не тільки в Києві, це відбувається у всіх мечетях та ісламських культурних центрах України. Це свято, коли ми жертвуємо, ділимось харчами, а м’ясо це такий продукт, який коштує не дешево. І роздати одновірцям його наш святий обов’язок. На жаль наші можливості не настільки великі, наскільки у нас багато біженців і людей, що потребують допомоги.

Ірина Славінська: А багато їх приходить?

Саїд Ісмагілов: Так, багато.

Тетяна Шептицька: А взагалі відзначення релігійних мусульманських свят, скажімо в православній країні, відбувається нормально?

Саїд Ісмагілов: Україна у нас взагалі унікальна, через це ми її любимо. Навіть якщо ми є релігійною меншістю, то в нас не буває ніяких проблем з тим, що релігійна більшість, тобто християнська більшість, якось заважала нам, або висловлювала невдоволення. Цінність і багатство України полягає в тому, що ми сприймаємо не просто спокійно один одного, а дружно. У нас настільки толерантна країна, що люди сприймають один одного, вітають один одного зі святами. Останні роки я не пам’ятаю якихось ексцесів.

Ірина Славінська: Ми вже говорили про те, що це час не тільки жертовності, але й солідарності. Можливості поділитися дарами з тими, хто їх потребує. Що релігійна спільнота, наприклад управління мусульман України може зробити для громадян, для своїх одновірців і для всіх українців в умовах війни?

Саїд Ісмагілов: Країна знаходиться і надалі у стані війни. Інформаційна пропаганда, що дуже впливова з боку Росії на наших співгромадян на окупованій території. Навіть люди, які люблять Україну і все добре розуміють, вони теж підпадають під вплив цієї пропаганди. А інших засобів інформації і інших каналів у багатьох людей немає. Ми кажемо про примирення, але поки що воно гіпотетичне. Для того, щоб було реальне примирення, потрібно, щоб обидві сторони забажали сісти домовлятися і примирятися. А це на жаль, поки що не відбувається. Трохи краще становище у Криму, де мусульмани-кримські татари консолідовані, вони мають свої лідерів і орієнтуються на  вказівки і рекомендації своїх лідерів. В першу чергу національних лідерів і це допомагає там народу в умовах окупації триматися разом. А от в Донбасі становище зовсім інше через те, що війна ніби і припинилась, але час від часу стріляють і щось відбувається. Спільнота така розпорошена і пропаганда дуже впливова. Там де зараз проходить лінія фронту, саме там найпотужніший інформаційний вплив агресора.

Тетяна Шептицька: Ви ж самі з Донецька, чи є якийсь зв’язок мусульман Донбасу, що вони говорять?

Саїд Ісмагілов: Більшість мусульман Донбасу прислухаються до своїх лідерів. Але, коли ми кажемо про більшість, як її можна зміряти. Одна справа, коли вони нас слухають і те, що ми даємо певні духовні настанови. А інша справа, коли на людей впливають ЗМІ, родина, суспільство, навіть школи та дитячі садки. Тому становище досить важке і всі релігії бажають примирення, всі готові до цього. Але чи інша сторона бажає примирення?

Тетяна Шептицька: Можливо варто почати з маленьких кроків? Проведення не просто спільних молебнів, а в принципі обізнаності однієї сторони щодо іншої.

Саїд Ісмагілов: Що стосується примирення — це більш гіпотетична тема. Не зважаючи на те, що рівень довіри до церкви і релігійних установ в Україні великий, але це гіпотетично все. Одній конфесії людина може довірити, а іншій ні. Навіть серед церков немає повного діалогу. Представники різних релігійних організацій, навіть між собою дуже важко находять спільну мову. Це амбіції певних лідерів релігійних установ, вони заважають.