23 листопада – Міжнародний день подолання безкарності за порушення прав журналістів.
Ситуацію з порушенням прав українських журналістів коментує експертка зі свободи слова ІМІ Катерина Дячук.
Катерина Дячук: На журналістів тиснуть тому, що діє безкарність як і 2-3 роки тому. Вважається, якщо ти не побитий журналіст, то ти не виконуєш свою роботу, якщо ж побитий, то чому ти туди ліз. Через безкарність таке перешкоджання продовжується. Це відбувається через слабку солідаризованість самих журналістів. Якщо у центрі, наприклад, журналісти можуть у голос заявити про перешкоджання, і колеги підтримають, то на місцях журналісти не бачуть у цьому сенсу, бо ці порушення навіть не вносять до реєстру досудових розслідувань.
Тому потрібен публічний тиск і журналістська солідарність. За 10 місяців цього року ми зафіксували разом з анексованим Кримом та окупованими територіями Луганської і Донецької області 304 випадки. У порівнянні з аналогічним періодом 2014 року це все ж таки у 5 разів менше. Але тоді були події, пов’язані з Майданом, анексією, окупацією, і це логічно. Зараз за порушеннями Київ лідирує. Минулого року лідерами були так звані «ЛНР», «ДНР» та Крим. Зараз — це Київ та Київщина. В основному це – напади на журналістів.
Дмитро Іванов: Сьогодні має відбутися спільне засідання представників журналістських організацій та представників влади у Адміністрації Президента, де звітуватиме створена раніше група з контролю розслідування злочинів проти журналістів. Чи маєте ви інформацію про результати роботи цієї групи?
Катерина Дячук: 2 місяці пройшло з часу створення цієї групи. У неї увійшли представники силових структур і громадські організації. Ми направили до неї понад 300 кейсів щодо порушень прав журналістів. Сьогодні мають бути оприлюднені деякі дані щодо розслідувань, ми будемо знати скільки справ порушено станом на сьогодні за 10 місяців, скільки скеровано до суду. За наданими нам даними Генеральної прокуратори, за 8 місяців було порушено понад 50 справ за 171 статтею, а скеровано до суду лише 3.
Василь Шандро: З чим ви пов’язуєте такий результат?
Катерина Дячук: Правоохоронці не порушують справи, бо їм треба довести, що людина, яка здійснювала журналістську діяльність, є журналістом, бо зараз багато є фейкових ЗМІ, створених, наприклад, під вибори. Тому опрацьовується питання введення національної прес-карти.
Дмитро Іванов: Це виглядає дивним. Адже усі журналісти забезпечені посвідченнями. Пам’ятаю, коли оператора з каналу СТБ, який працював з професійною камерою, не визнавали журналістом.
Василь Шандро: Це стосується загальної медіаграмотності серед силових структур. Чи ви помітили, що за останні 2 роки з боку журналістів тиск саме на управлінський апарат став конструктивніший? Управлінці бояться публічності?
Катерина Дячук: Так. Вони бояться. А на місцях, в основному, перешкоджають дрібні чиновники, які відчувають себе корольками на місцях. Тому публічний тиск необхідний. Раніше ми зустрічалися з міліціонерами, розробляли посібники для них, як вони мають себе вести. Коли почалася революція, про все це забули.
Ми тоді почали з оранжевих жилетів з написом «Преса», потім з налiпками, а потім вже почали роздавати журналістам кевларові каски. І навіть у кевларовій касці з написом «Преса» журналіст усе одно ставав мішенню.
Василь Шандро: Тобто ЗМІ певною мірою є загрозою для влади?
Катерина Дячук: Так. Ти страждаєш, бо інформуєш суспільство про те, що відбувається насправді. У даному випадку ми не говоримо про маніпулятивні технології з боку журналістів, що теж буває.
Василь Шандро: Чи це поширена річ зараз, «джинса», фейки?
Катерина Дячук: Це стає поширеним перед виборами. Фейкові журналісти з фейковими посвідченнями. На цих виборах було дуже багато перешкоджань журналістам у передвиборчий період з боку членів виборчих комісій, а у день голосування з’явилося багато фейкових журналістів, які приходили на дільниці і заявляли про тиск на них, щоб спровокувати негативну реакцію спостерігачів та представників ОБСЄ. Настали такі реалії, що потрібно перевіряти, що це за журналіст.
Дмитро Іванов: Всі, хто є членами чинних профспілок — вони люди відомі, вони зареєстровані. І очевидно, що якщо з’являється невідоме видання, то інформація чи діюче це видання, чи ні, вона є.
Василь Шандро: Куди звертатися журналісту, коли перешкоджають його роботі?
Катерина Дячук: Ми допомагаємо журналістам, надаємо юридичні консультації, ведемо судові справи. Публічно звертаємо увагу на порушення, яке сталося.