Законопроект покликаний запобігти негативним наслідкам для майнових і немайнових прав громадян та юридичних осіб України, а також посилити позиції України у рамках вирішення спорів проти РФ у Європейському суді з прав людини. Цей закон втратить чинність з моменту повернення тимчасово окупованої території під загальну юрисдикцію України за умови попереднього й повного відшкодування збитків, нанесених внаслідок окупації.
Гостем студії був Дмитро Тупчієнко, юрист, фахівець з міжнародного права.
Євгенія Гончарук: Є закон, згідно з яким 20 лютого визначено початком тимчасової окупації Криму Росією. Була заява Павла Клімкіна, який говорить, що нам це потрібно для юридичної точності і зняття правових непорозумінь.
Євген Павлюковський: Зокрема, зазначають, що цей закон потрібен для подання позовів на РФ у міжнародні інстанції для відшкодування збитків і захисту прав громадян. Чи є це справжня перчина ухвалення такого закону?
Дмитро Тупчієнко: Ви маєте на увазі закон 2954. Коли ми аналізуємо той чи інший законопроект, ми повинні дивитися так звану картку законопроекту. Тоді ми бачимо, що по-перше цей закон був зареєстрований 21 травня 2015 і поставлений на голосування 3 червня 2015 року, але не голосувався з різних причин.
Цей законопроект насправді не вирішує питання окупації і подання міжнародних позовів, цим опікується міністерство юстиції України. Цей законопроект має на увазі внесення змін та доповнень до статті 12, Закону України про створення вільної економічної зони Криму, а саме стосовно сплати чи несплати податків українськими підприємствами на окупованій території. Це приблизно 4123 підприємства, які повинні сплачувати податки в Український бюджет відповідно до глави 11, ст. 123-127 П.К. України. Писали цей закон у вересні 2014 року на колінах і приймали його, очевидно, так само. Пошкодували грошей на експертів, які б могли його нормально розробити і забезпечити нормальне проходження через комітети. Про податки написали, а про штрафи забули. І відповідно зі статтею 120 по факту несплати податків нараховуються штрафи, які висять пасивом на нашому бюджеті в розмірі 1020 грн щомісяця. Якщо помножити 1020 на 4123 матимемо суму у чотири з гамом мільйонів гривень. Більше ніж півтора року нараховувалися ці штрафи. Тому цей документ дає правові підстави списувати ці штрафи.
Євген Павлюковський: В пояснювальній записці до законопроекту значиться, що він сприятиме посиленню позицій України в рамках вирішення суперечок з РФ у Європейському суді з прав людини та інших міжнародних юридичних органах. Наскільки це відповідає дійсності?
Дмитро Тупчієнко: Навряд це нам допоможе. Тому що вже була прийнята резолюція Генеральної асамблеї ООН 68/2262 від 27 березня і від цієї резолюції вже відштовхуються в обчисленні дати подання позовів. Колосальне значення будуть мати інші моменти, наприклад, визнання чи невизнання юрисдикції міжнародного кримінального суду в Гаазі.
Євгенія Гончарук: Я згадую Грузію, яка не так давно заявляла, що вже перевила документи до Гааги. Чи справді це дає можливість порахувати збитки?
Дмитро Тупчієнко: Слід розуміти і сприймати як факт, що позови в Гаазі і в інші міжнародних інституціях, це не є справи одного дня, року чи кількох років. Це справи, які тягнуться роками. Згадайте справу «Юкоса» яка тяглася майже 10 років. І та справа Майдану, яку розглядає Фати Бенсуду, яка є прокурором міжнародного кримінального суду. Справа ще не дійшла навіть до попереднього розгляду поданих документів. Це десятки томів. Я вважаю, що не буде визначення цією дати мати якогось радикального значення в документарному плані.
Євген Павлюковський: Персональні позови, це ж так само процес не на рік і не на два. Наскільки вони успішні і чи є вірогідність у людей отримати грошову компенсацію?
Дмитро Тупчієнко: Подібна ситуація є з позовами до Європейського суду з прав людини. Стосовно окупації Північного Кіпру. Ці позови тягнуться роками. Це були 70-ті роки. Тоді були присуджені певні компенсаційні заходи громадянам, які втратили своє майно. Туреччина їх просто не виконує і далі продовжує існувати Турецька республіка Північного Кіпру. Це буде мати лише символічне значення. На найближчі 5-10 років Крим для нас є втраченими. З цим не можна миритися, але це треба розуміти. Ми на маємо достатньої військової потуги, щоб відбити його силоміць. А міжнародне співтовариство і далі буде проявляти «глибоку стурбованість».
Або ми проголошуємо ці території окупованими і ми їїх «відрізаємо», або ми продовжуємо за них воювати. Не може бути якого паліативного рішення.
Євген Павлюковський: Чому так довго зволікали з прийняттям цього закону? Все ж дуже просто: окупували — не може людина платити податки, не можна з неї отримати штраф.
Дмитро Тупчієнко: Ми зараз знаходимося в ситуації, коли нами керують дилетанти, ми вибрали у ВР дилетантів і в уряді працюють дилетанти. Скільки у нас помінялося генпрокурорів за останні рік, а скільки міністрів економіки чи керівників державної податкової служби?
Євген Павлюковський: Як сказав колись президент Чехословаччини: краще набрати патріотичних дилетантів і мати 5 років невдач, але все ж навчитися на власних помилках.
Дмитро Тупчієнко: Силою навернути людей до любові до держави чи нації неможна. Хай навіть цей референдум сфальсифікований. Я був керівником програми ООН в Криму. У нас була програма яка намагалася примирити три етно-національних угруповання: кримців, росіян та українців. Ми пробували це робити, ми бачили як це важко. Але ми бачили, що е є прогресуюча річ. І російські і українські діти вивчали кримськотатарську мову і чудово нею розмовляли. Процес повернення Криму буде дуже болісний, силою нічого не можна буде зробити.
Євген Павлюковський: Якщо говорити про економічні шляхи: була пропозиція створити вільну економічну зону в Криму. Чи вплинуло б це на процес повернення Криму?
Дмитро Тупчієнко: Це могло б вплинути, якби у нас не було тисячі загиблих на Східному фронті і не було окупації Донецької та Луганської областей. Я думаю, що час мирного співіснування чи мирного вирішення цієї проблеми ще не настав.