Жінки, які воюють в добровольчих батальонах, поза законом — О. Білозерська

За даними міністерства оборони, майже тисяча жінок-військовослужбовців та працівників ЗСУ взяли участь у проведенні АТО. Число жінок-добровольців невідоме і держава не гарантує їм жодних виплат.

Жінок-добровольців не можуть легалізувати, адже за законом жінка не може освоїти жодну з військових професій, розповіла експерт з гендерних питань Юлія Стребкова. Хоча дрібна моторика рук та інші особливості роблять дівчат більш придатними для низки військових справ. 

Попри участь у боях, жінки все одно стикаються з нерозумінням та соціальною несправедливістю, переконана експерт.

Жінки, які воюють в АТО, є фактично злочинцями, адже влада не хоче давати їм статус учасника бойових дій, розповідає боєць добровольчого українського корпусу ПС Олена Білозерська. Бійці ставляться до жінок-військових з повагою і їм не створюють окремих умов. Якщо жінка за фізичними можливостями може йти у військо, держава не має їй перешкоджати, зазначила Білозерська.

На зв’язку Олена Білозерська — боєць добровольчого українського корпусу «Правий Сектор».

Євгенія Гончарук: Чи є труднощі з оформленням посвідчення учасника бойових дій?

Олена Білозерська: Маю сказати, що майже всі ми, бійці ДУК, є не легалізованими. Це не залежить від статі. Я не думаю, що отримаю колись статус учасника бойових дій, хоча я на фронті з квітня 2014 року.

Евгенія Гончарук: А щодо ставлення чоловіків, чи були такі, хто говорив, що жінкам на фронті не місце?

Олена Білозерська: Таке можна почути доволі часто. Частіше не в жорсткій формі, а в жартівливій. Я не бачу серйозної дискримінації. Якщо жінка не поступається чоловікам і має пробивний характер, то вона може бути не лише медиком, а й сапером. Звісно, на дуже небезпечні завдання намагаються не брати дівчат.

Едвард Лозовий: До війни у вас було своє середовище спілкування, подруги. Як вони поставилися до вашого вибору? Чи розуміють вони вас по жіночому?

Олена Білозерська: Думаю, що розуміють. Деякі хотіли б теж воювати, але не можуть через маленьких дітей.

Євгенія Гончарук: Чи здатна українська армія стати схожою на ізраїльську? Там фактично третина жінок. Чи можемо ми вирости до такої кількості жінок?

Олена Білозерська: Ізраїль — специфічна країна, там невелике населення, і вони у ворожому оточенні. В цій країні є необхідність того, щоб жінки проходити строкову службу. У нас не повинно бути дискримінації, але й не повинно бути обов’язкової військової служби для жінок і агітації та соціальної реклами. Це  може негативно вплинути на генофонд, сім’ю та на міцність держави і нації. Жінка — це берегиня, мати від природи, але якщо вона відчуває в собі здібності до певних військових сфер, то такій жінці треба дозволити служити на рівні з чоловіками.

Едвард Лозовий: Якщо бойові дії припиняться остаточно, як ви бачите себе? Ви повернетеся до звичайного життя?

Олена Білозерська: 100% повернуся до цивільного життя. До бойових дій я була журналістом. Скоріш за все, повернуся до мирної професії, до громадсько-політичної діяльності. Я — бандит. Я вже півтора року член незаконного збройного формування. В мене буде проблеми не зі статусом учасника АТО, а з тим, щоб мене не посадили в тюрму.

На зв’язку Юлія Стребкова — експерт з гендерних питань, кандидат філософських наук.

Юлія Стребкова: Якщо говорити про жінок у збройних конфліктах і в періоди нестабільності, то ця категорія жінок включає в себе репортерів, художників, філософів. Коли розпочинаються боцові дії, то наш статус змінюється. Частина жінок стає переселенцями, біженцями, жертвами війни, а хтось іде захищати державу на фронт. Понад 1000 жінок пішли у зону збройного конфлікта.

Євгения Гончарук: Яке становище жінки можливе в професіях, де необхідно демонструвати фізичну силу?

Юлія Стребкова: В подіях, що передували даним подіям, лежала соціальна несправедливість, неможливість реалізувати себе як громадянина. Зараз, коли жінки з батальйонів були легалізовані під МВС, то знову стикнулися з соціальною несправедливістю. Існує затверджений список, майже з семиста спеціальностей, за якими жінок неможна взяти до війська, хоча фактично вони виконували цю роботу. Підготовчі центрі, що готували бійців, зіткнулися з тим, що підготовка жінок може бути в декілька разів вища, ніж у чоловіків.

Едвард Лозовий: Для чоловіків війна — це чудова можливість реалізуватися для тих, хто не зміг зробити цього в цивільному житті.  А що спонукає жінок, якась нереалізованність?

Юлія Стребкова: Не зовсім. По-перше, гендерна стратифікація суспільства. У нас не лише рівні права, у нас рівні можливості. Для жінок ці можливості обмежені в кар’єрній сфері, в нетипових спеціальностях. Список таких професій досі є. Ця неможливість пробитися спонукає захищатися іншим способом, ніж через виборчу демократію. Жінки бачать ці обмеження і тиск та йдуть на фронт.

По-друге, незалежно від статусу та статі громадянин хоче і може захищати свою Батьківщину. Для багатьох військових спеціальностей необхідна дрібна моторика рук, багато жінок були санітарами, проте вони не можуть буди водіями, призначеними на моторизовану колону, не можуть бути стрільцями чи снайперами. Разом з тим чоловіки, яких призивають за законом, можуть не мати потрібної фізичної підготовки. Така ситуація породжує соціальну несправедливість. Учасниці бойових дій повертаються сюди i не можуть отримати посвідчення, адже за законом їх роботу неможна легалізувати.

Євгенія Гончарук: Чи не замало тисячі жінок на фронті? Наших жінок все одно виховують у патріархальному світі?

Юлія Стребкова:  Таке має місце. Коли жінка потрапляє в батальйон до неї турботливе ставлення, це не жорсткий патріархат. Стикаються з таким і в цивільному житті. Не всі біженці, що пройшли добровольчі батальйони, легалізовані, тому жінок на фронті набагато більше ніж тисяча. Наше суспільство на шляху змін. Я маю надію, що людина матиме змогу реалізуватися згідно зі своїми здібностями, а не за тим, чого від неї вимагає суспільство.