ілюстративне фото
Тривалий час Чонгар був місцем в’їзду та виїзду з Криму. Після окупації півострова у 2014 році й до початку повномасштабного вторгнення тут розташувався пункт пропуску між підконтрольною Україні та окупованою територіями. За кілька кілометрів від пункту, всередині Чонгара, стояла будівля прикордонної застави, де до 24 лютого 2022 року жили прикордонники, розповідає Тетяна Катриченко.
Медійна ініціатива за права людини провела дослідження захоплення цього пункту й перетворення його на СІЗО.
«У мережі є відео, коли російська військова техніка йшла повз цей прикордонний пункт. Там була дуже мала кількість українських прикордонників та збройних сил. З тих свідчень та інтерв’ю, які ми записали, напередодні повномасштабного вторгнення не було інтенсивної підготовки до атаки з Криму», — говорить журналістка.
Частина українських прикордонників потрапила у полон. Коли російські війська пройшли Чонгар, вони зайняли прикордонну заставу та розмістили у ній перших полонених.
Росія намагається приховувати затримання українських цивільних та військових. Для цього окупанти створюють таємні місця утримання, де не діють жодні закони, зазначає Тетяна Катриченко. Відповідальність за порядок у таких місцях покладають на окремих осіб, які мали специфічний досвід роботи в колишніх пенітенціарних установах Росії чи України.
У 2022 році росіяни окупували більшу частину Херсонської області. Тоді у самому Херсоні вони почали використовувати стаціонарне СІЗО №1, а Чонгар став «СІЗО №2». Після звільнення обласного центру так зване чонгарське СІЗО отримало перший номер та було пізніше введене до російської системи «Федеральної служби виконання покарань» (ФСВП). Це означає, що місце утримання визнається як умовно офіційне, тому родичі можуть подати запит на інформацію, чи перебуває у цьому СІЗО певна людина. Тим не менш, відповіді на такі запити надають не завжди, зазначає Тетяна Катриченко.
За її словами, система утримання в Чонгарі не відрізняється від СІЗО чи колоній на території РФ. Там теж працюють наглядачі, приїжджає спецназ. При цьому, утримувані там теж стикалися з жахливими умовами та катуванням, каже журналістка.
«Після звільнення Херсонщини деяких затриманих відпустили, а деяких перевезли до інших місць утримання, зокрема Чонгара. З нього також переводили в окупований Крим, а також, наскільки ми розуміємо, з Криму в Чонгар на допити приїжджали працівники ФСБ. Тобто це система, яка пов’язала новоокуповані, староокуповані території та територію Російської Федерації. Це був і транзитний пункт, і постійне стаціонарне місце утримання, бо деякі люди утримувалися там понад рік. Проводилися так звані слідчі дії, їх возили на так звані судові процеси, тобто це тривалий термін утримання», — розповідає голова Медійної ініціативи за права людини.
Ув’язнених возили в новостворені окупаційні суди на території Херсонської області, а після оголошення так званих вироків передавали для відбування покарання на територію РФ.
Тетяна Катриченко говорить, що одночасно у Чонгарі може утримуватися до 200 людей. Кімнати, що використовуються як камери, розташовані на двох поверхах і часом були переповнені.
«Скільки загалом пройшло, складно сказати, тому що когось засуджували і відправляли для відбування покарання, когось відпускали. Це теж складне питання, у чому причини. Змінювалися охоронці, змінювалися слідчі, це більше було зафіксовано у 2022-2023 роках. Я думаю, що йдеться про кількасот громадян України, яких утримували в так званому СІЗО Чонгара. Очевидно, що воно функціонує й далі, тому що було обладнане на зразок будь-якого СІЗО», — говорить журналістка.
За її словами, є дуже мало фото чи відео, де можна побачити цю будівлю. Поруч із нею розташована школа, на кадрах якої можна побачити й СІЗО. На фото видно, що будівлю облаштовують так, щоб тривалий час утримувати там людей, каже Тетяна Катриченко.
Крім того, розповідає вона, приблизно у лютому 2023 року в Чонгарське СІЗО почали привозити перших жінко. Як правило, їх там утримували без можливості контактувати чи отримати якусь інформацію.
Як пояснює голова Медійної ініціативи за права людини, якщо СІЗО або окремі його корпуси курує ФСБ, то система ФСВП не має до них доступу. При цьому, є інформація, що Росія планує передати більшу кількість слідчих ізоляторів у підпорядкування ФСБ, каже Тетяна Катриченко. За її словами, це означає, що масові затримання тривають і відбуватимуться надалі.
«Ідеться про те, що система ФСВП функціонує за певними правилами. Якщо взяти звичайне СІЗО у Донецьку, воно як функціонувало при Україні, так і функціонує загалом. Так, змінюються керівники, охорона, але передачі як передавалися, так і передаються. Якщо людина потрапляє в цю систему, то її ця система проявить якимось чином, знайде спосіб відповісти на певний запит.
А СІЗО ФСБ — це позасистемні рішення. Тобто можна знайти там людину, можна отримати відповідь, але раз на 20 запитів. Цим воно і відрізняється. Наприклад, про жінку, яку затримали в Криму у лютому 2025 року, досі немає жодної звістки. Навпаки, система відкидає всі запити, каже, що її затримали для якоїсь розмови, а де вона потім поділася, невідомо», — розповідає Тетяна Катриченко.
Згідно з міжнародними нормами, Росія не має права затримувати цивільних громадян на окупованих територіях, якщо вони не вчинили кримінальних правопорушень. Країна-окупант повинна забезпечувати порядок на цих територіях, але не має права запроваджувати на них своє законодавство. Дії РФ щодо утримання й переховування людей серйозно порушують міжнародне право, каже журналістка.
Вона додає, що українські служби розслідують злочини щодо конкретних місць утримання, але не бачать за ними єдиного замислу чи єдиної вказівки. Немає усвідомлення, що Чонгар — це продовження «Ізоляції», зв’язку з місцями утримання в Мелітополі, Бердянську, стверджує Тетяна Катриченко.
«Коли ми говоримо конкретно про Чонгар, це випадок того, як Росія діє «з чистого аркушу» щодо переслідування цивільного населення. Але якщо ми бачимо всі місця, то розуміємо, що всі ці місця утримання не могли самостійно створити однакові умови, а значить існує якийсь замисел.
Коли ми говоримо, що це замисел утворити мережу катівень на окупованих територіях, то чому лише не окупованих? Ми дивимося на так звані судові процеси, коли людей судять і відправляють відбувати покарання в Росію. Значить система переслідування також спрямована на зв’язки між окупованою територією та територією РФ. І завдання наших правоохоронних органів — побачити цю систему, а не розслідувати кожне місце окремо», — вважає голова Медійної ініціативи за права людини.
Вона зазначає, що Україна навряд зможе самостійно притягнути до відповідальності всіх учасників та організаторів такої системи. Тому варто звертатися до Міжнародного кримінального суду, який розглядає, зокрема, провадження щодо депортації дітей або нападів на енергетичну інфраструктуру, але досі не брав до уваги переслідування українських цивільних в окупації та на території РФ. На думку Тетяни Катриченко, ордери на арешт від МКС могли б зменшити кількість затримань і катувань, оскільки такий розголос і тиск міг би частково вплинути на РФ.
Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі