Якщо з’ясуємо, чому китоподібні мало хворіють на рак, можливо, знайдемо терапію для людини — Павло Голдін

Гість — зоолог, доктор біологічних наук Павло Голдін.

Павло Голдін: Взагалі я досліджую китоподібних. Тобто китів та дельфінів (тому що дельфіни — зубаті кити).

Теми моїх досліджень охоплюють і екологію, і поширення, і охорону, і морфологію. Але найголовніше — це дослідження еволюції китоподібних, морфологічних перетворень протягом еволюції. Тобто, як китоподібні стали такими, якими вони є зараз. Якими є чинники їх еволюції, які основні шляхи їхньої еволюції.

• Синій кит — це найбільша жива істота, яка взагалі існувала на Землі за всю історію Землі. Він більший за будь-якого динозавра.

Що дослідження китоподібних може дати людині?

Китоподібні дуже довго живуть. Мабуть, не так довго, як брахіоподи або акули, які живуть взагалі по 500 років. Але, наприклад, гренландський кит живе до 200 років. І це абсолютний рекорд серед ссавців, тобто представників нашого класу.

Водночас китоподібним притаманні незвичні ефекти. Наприклад, деякі з них зберігають «вічну юність». У них процеси індивідуального розвитку тривають протягом майже всього життя. А також китоподібні дуже рідко хворіють на рак.

Якщо ми з’ясуємо, чому китоподібні мало хворіють на рак, можливо, зможемо знайти якусь генну терапію і для людини.

Також можна робити пристрої, які імітують структуру тіла китоподібного. І вони можуть стати в пригоді як інженерам, так і медикам. Наприклад, кінцева мета шведської команди, яка мене запросила до співпраці, — вдосконалення штучних суглобів. Вони з’ясували, зокрема, що на формування епіфізарної пластинки, яка є невіддільною частиною суглоба, перш за все впливає необхідність захисту гігантських хондроцитів. Вони дуже чутливі до впливу тяжіння, на них не можна тиснути. У китоподібних епіфізи редуковані, зменшені. У деяких китоподібних, як у косатки, їх взагалі немає у кисті, в пальцях. У китоподібних немає тиску, вони не стоять на своїх ластах. Це була гіпотеза, але тепер, коли проведені лабораторні експерименти, можна сказати, що ця гіпотеза, має не тільки експериментальний, а й еволюційний доказ.

Через ДНК навколишнього середовища можна напряму досліджувати історію еволюції екосистем.

За допомогою молекулярної генетики ми можемо визначити розмір популяції, яким він був у стародавні часи. Ми можемо сказати, як змінювалася популяція, які чинники на неї впливали.

Загрози та небезпеки для китоподібних

У Чорному морі ситуація не критично загрозлива, є обнадійливі тенденції. Навіть найрідкісніший дельфін афаліна налічує щонайменше 41 тисячу особин у Чорному морі. І це досить непогана цифра. Вони не на межі загибелі.

Водночас є і тривожні тенденції. Наприклад, морська свиня. Як показали дані моєї учениці Карини Вишнякової, яка зараз керує лабораторією морських хребетних тварин в Одесі, в Українському науковому центрі екології моря, скорочується чисельність окремих популяцій морської свині. Зокрема, в Азовському морі вона скоротилася за останні десятиріччя більше, ніж вдвічі. Це дійсно загрозливо.

• Ми підрахували, що в рибальських сітках щорічно гинуть (випадково, ніхто не ставить за мету їх ловити) від 12 до 20 тисяч морських свиней. Ми бачимо, що є постійні загрози.

Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі

Проєкт реалізується за фінансової підтримки Українського культурного фонду

Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS