Сексуальне насильство — це частина політики терору проти цивільного населення — правозахисниця

Сексуальне насильство як воєнний злочин. Куди можна звернутися по допомогу? Такі злочини не мають терміну давності і всі, хто їх скоїв мають бути притягнуті до відповідальності.

Ведучі

Анастасія Багаліка

Гостi

Олександра Матвійчук,

Марина Легенька

Сексуальне насильство — це частина політики терору проти цивільного населення — правозахисниця
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2022/11/hr_ne_sama_vynna-2022-11-20.mp3
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2022/11/hr_ne_sama_vynna-2022-11-20.mp3
Сексуальне насильство — це частина політики терору проти цивільного населення — правозахисниця
0:00
/
0:00

У цьому подкасті ми вирішили не записувати історію людини, яка пережила сексуальне насильство з боку російських окупантів. За майже 9 місяців повномасштабної війни українські й західні медіа розказали багато таких історій. У якийсь момент це навіть перетворилося у гонитву репортерів за постраждалими. Тож ми вважаємо, що якщо можна розповісти про зґвалтування на війні без залучення постраждалих, то краще так і зробити, щоб не травмувати додатково людей, яким зробили так боляче.

На пальцях

Воєнні злочини — це грубі порушення міжнародного гуманітарного права, законів і звичаїв війни. Наприклад, як авіаудари по цивільній інфраструктурі, масові вбивства мирного населення, зґвалтування, катування цивільних та військовополонених, викрадення активістів, волонтерів, журналістів, представників місцевого самоврядування, а також застосування невибіркової зброї.

За такі дії передбачена кримінальна відповідальність для винних на національному та міжнародному рівнях. Воєнні злочини є одним з видів основних злочинів проти міжнародного права поряд зі злочином агресії, злочинами проти людяності та геноцидом.

Геноцид — цілеспрямовані дії з метою повного або часткового знищення груп населення чи народів за національними, етнічними, расовими, мовними або релігійними мотивами. Які дії є проявом геноциду? По-перше, це вбивство членів цієї групи, нанесення тяжких тілесних або психічних ушкоджень членам такої групи; створення членам групи умов, які розраховані на повне чи часткове її знищення; унеможливлення народження дітей в середовищі групи; насильницька передача дітей цієї групи іншій групі.


Історії зґвалтувань, скоєні російськими окупантами

1. Він наказав: «Роздягайся або я тебе застрелю». А потім він почав мене ґвалтувати. Коли він це робив, зайшло ще 4 солдатів. Я думала, що це кінець, але вони забрали його геть.

2. «Стук у двері. Думала, може, то сусід. Відкриваю. Стоять троє окупантів. Я злякалася, почало мене трусити. Кажу: «Ви нас не вб’єте?». Відповідають: «Зробите так, як ми хочемо, не вб’ємо. Наші хлопці випили, хочуть розслабитися». Один із них відвів мене до криниці та почав мацати. Він був з автоматом. Я нічого не могла зробити. Чоловік з сусідньої хати вийшов захищати свою жінку. Каже «відпустіть». Його застрелили. Просто в голову. Відвели мене в іншу хату і там зґвалтували. Дуже жорстоко. Таке заставляли мене робити, що я й уявити не могла. Це не люди».

4. Зґвалтували двох жінок: одну вагітну 17 років, іншу — бабусю 80 років. Забрали їх із собою, повинні були розстріляти. Окупанти пили постійно. Один бурят казав: «Я б спалив все ваше село».

5. Зараз 75-річна прабабуся Людмила зі своєю донькою вже у безпеці. Але тієї ночі вона була одна, коли чоловік увірвався в дім і зґвалтував її. «Почав роздягати та ґвалтувати. Порізав мені живота. Шрами досі не зійшли. Не буде росіянам прощення ніколи».

6. «Я кажу «Будь ласка, не треба, я вагітна«. Направили мені в спину автомат і сказали йти. Я зрозуміла, що мене ґвалтують, коли він почав роздягатися. Я просила на колінах, плакала, кричала. На що ручкою від автомата він вибив мені зуби. Кров йому не заважала. Нахилив мене і на полу прямо почав гвалтувати. Другий сидів на дивані й дивився. Мені стало зле, втратила свідомість. Його це не зупинило. Другий теж мене ґвалтував, хоча я була майже без свідомості. За волосся таскали, били».

7. 16-річна дівчина розповіла, що російський військовий щоночі приходив до неї в ліжко. Казав, що вб’є бабусю та брата, а її будуть ґвалтувати всі. «Він штовхнув мене в кімнату і сказав: «Тихо. Мовчи». Кинув мене на ліжко та сів зверху. Почав душити. В очах темніло, задихалася. Коли не могла набирати повітря, переставав душити».


Як бачимо, дії російських військових на війні проти України відповідають всім ознакам геноциду. А системні зґвалтування цивільних і військовополонених серед іншого переслідують й таку мету: придушити сексуальність, прищепити відразу до сексу, щоб постраждалі не могли і не хотіли створювати сім’ї і народжувати дітей. Однак довести у міжнародних судах, що зґвалтування спрямовані на геноцид українців, буде важко, — каже голова правозахисної організації «Центр громадянських свобод» Олександра Матвійчук.

«Відверто кажучи, коли ми говоримо про злочини геноциду, цей геноцидний умисел набагато легше доводиться через інші злочинні дії. Наприклад, примусове всиновлення українських дітей в російські сім’ї та інші види стирання ідентичності. Тут цей умисел простежується, оскільки можна провести зв’язок із публічними виступами посадових осіб РФ, які прямо говорять, що українського народу не існує.

Стосовно сексуального насильства під час війни. Тут легше довести, тому що — це частина політики терору проти цивільного населення на окупованих територіях. Насильство — один з елементів цього терору».

Розслідування і доведення цих злочинів відрізняється від зґвалтувань у цивільному житті, — пояснює Олександра Матвійчук.

«Багато чим відрізняється. Навіть форми, що визнаються зґвалтуванням, мають відмінність. Наприклад, очевидно, що людина зі зброєю має більше влади над цивільною людиною під час війни. Кваліфікація такого злочину має певні особливості, як враховують контекст війни. Він тут грає вагому роль. Під час війни складно збирати докази, це зрозуміло. Навіть до лікаря не завжди є можливість звернутися. Але докази зібрати можна самостійно, навіть без медичної допомоги. Про це ми говоримо в правозахисній організації «Центр громадянських свобод».

Люди, які пережили сексуальне насильство з боку окупантів, дуже рідко звертаються до поліції. Олександра Матвійчук зазначає, що основна причина — сором.

«Багато хто не звертається до правоохоронних органів. Це особливість сексуального насильства в будь-якому збройному конфлікті. Чомусь це вважають злочином сорому. Люди хочуть, щоб про нього не знали. Тому кримінальні справи не відкриваються і розслідування не проводяться. Це проблема».

«Покарати винних»

Громадська організація Ла Страда Україна від початку повномасштабного російського вторгнення приймає звернення від постраждалих на свою гарячу лінію, в чат-бот і онлайн форму, — говорить віцепрезидентка організації Марина Легенька

«Ми отримуємо звернення з двох каналів комунікації: гаряча лінія, яка працює 24/7, і чат-бот через Телеграм, який в першу чергу має інформаційний характер, але має функцію консультації та онлайн форми. Після заповнення форми, ми передаємо дані до правоохоронних органів».

За вісім з половиною місяців війни Ла Страда отримала 29 звернень від людей, які пережили сексуальне насильство окупантів. Не всі вони знайшли в собі сили звернутися до поліції, — каже Марина Легенька.

«Тих, хто готовий працювати з поліцією далі, дуже мало, Одиниці. Жінки, в більшості, не звертаються через безпекові та психологічні фактори. Багатьом з них російські військові погрожували розправою в майбутньому. Вони бояться. Це нормально. Ми завжди говоримо постраждалим, що звернутися до правоохоронних органів бажано для того, щоб даний випадок був задокументований, а кривдник і РФ понесли покарання, але це не обов’язковою дією. Якщо жінка не готова, ми не маємо права на неї тиснути».


Читайте також: Щодо вас чинять гендерно зумовлене насильство? Реагуйте! Воно саме собою не зникне — Марина Легенька


Марина Легенька звертає увагу, що сексуальне насильство на війні не має ні статі, ні віку. Постраждалими є не лише жінки.

«Ми не маємо звернень від дорослих чоловіків, але маємо звернення від юнака, який зазнав сексуального насильства з боку російських військових. Цей злочин не має ні статі, ні віку».

Сексуальне насильство на війні не звичайний злочин. Такі злочини не мають терміну давності. На людину, яка постраждала від сексуального насильства, не можна тиснути, щоб та негайно зверталася до поліції. Скільки б часу не пройшло, Україна все одно притягатиме до відповідальності окупантів винних у зґвалтуваннях.

«Потрібно розуміти, що це не просто злочин сексуального характеру. Це злочин як метод ведення війни. Такі злочини не мають строку давності. Докази, які є, не потрібно знищувати. До правоохоронних органів можна звернутися через пів року, рік, два. Цей фактор постраждалі дуже часто забувають. Їм здається, що якщо пройшов час, то звертатися немає сенсу. Алі ні, звертатися треба. Чи зараз, чи через час».


Звертатися на гарячу лінію Ла Страда Україна можна цілодобово за номером 116 123. Звернення може бути анонімним.

Звертатися до Ла Стради можна в будь-якому випадку:

  • якщо насильства зазнали ви або ваші рідні та близькі;
  • якщо знаєте особу, яка постраждала;
  • якщо хочете повідомити про злочини, які відбувалися в окупації;
  • якщо вважаєте, що у вас замало доказів.

Звертатися можна в будь-якому разі.

Лінія працює безплатно для споживачів з будь-яких куточків України. На лінії працюють психолог, юрист, соціальний працівник.


«Не сама винна» є спільним проєктом Громадського радіо та ГО «Дівчата»


Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі

При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту


Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS