Щодня стикаються з тими викликами, яких не бачать столичні журналісти. Проблематика, тиск, стандарти – про все це далі. Розмова з Анастасією Шибіко, директоркою «Вільного радіо».
Анастасія Шибіко: Ми повернулись в ефір 1 вересня, вимушений простій тривав цілий рік. Очікували на повернення, працювали для цього і коли ми повернулись, то одразу отримали позитивний фідбек. Думаю, наша робота була потужною, бо вже наприкінці вересня нас почали активно блокувати з боку окупованих територій. Нам почали писати люди з окупованих територій та підконтрольних, де видно і чутно, що на нашій частоті розмістили іншу радіостанцію, більш потужну, яка глушить нас. Спрацювала та сама схема, що й останнього разу. Тому нашу роботу відстежує не тільки наша аудиторія. Нам періодично відписують як те, що нас не чути, та і те, що нас чути. Поки що досліджуємо цю проблему, шукаємо як пробити цю стіну і докричатись до людей.
Ми навчили багатьох наших користувачів користуватись нашим сайтом, отримувати інформацію з інтернету на випадок технічних проблем. Зараз у нас є фідбек з окупованої території, люди починають ще більше відгукуватись. Людей в окупації лякає, коли глушать українські радіостанції та блокують сайти. Інформаційний вакуум та насадження інформації лише з пропагандистських медіа все-таки лякає, бо люди не розуміють, що відбувається безпосередньо на лінії фронту, є активні дії чи немає.
Ми одразу заявляли, що ми незалежне і якісне медіа. Нам доводиться доводити це який вже рік підряд. У багатьох пересічних людей та чиновників незалежність медіа не укладається у їхню картину світу. Місцеві чиновники приписували нам власників, поширювали цю інформацію без жодних доказів. Ми кілька років працювали на імідж, щоб показати, що ми працюємо професійно.
Зустрілися з непрофесійними діями журналістів? Подайте скаргу через сайт Комісії з журналістської етики
***
Говорили з Гаяне Авакян, координаторкою онлайн-журналу про життя на Сході Свои.Сity, керівницею Східного офісу Агенції медійного росту «Або».
Гаяне Авакян: Ми вже три роки створюємо історії про життя на Сході, публікуємо їх у нашому журналі. Загальна проблема медіа – дезінформація, фейки, вплив соціальних мереж, сайти-сміттярки. На Сході є запит на якісну інформацію, а її можуть надавати суто незалежні медіа. В умовах війни на Сході мало які медіа є фінансово успішними й виходять хоча б в нуль для того, щоб утримувати свої команди й мати можливість дотримуватись журналістських стандартів, мати редакційну політику, не залежати від політичних груп. Фінансова стабільність – це перша запорука незалежності. В умовах конфлікту її важко досягти. До 2014 року ми створювали у Бахмуті онлайн-медіа і воно себе окупало за рахунок рекламних коштів. Зараз це зробити складніше.
На початку пандемії у нас було декілька проблем з доступом до інформації, це стосувалось суспільно-важливого моменту. У Донецькій області на той момент була тільки одна лабораторія, яка робила ПЦР-тести, була черга на два тижні. Ми 2 місяці намагались взяти хоча б якусь інформацію не загальну, дізнатись детально про роботу цієї лабораторії та проблеми, які там є. На наші запити відповідали, що немає часу, немає можливості поспілкуватись, ми не зобов’язані й так далі. Довелось публічно говорити про перешкоджання доступу до цієї інформації, напряму говорити губернатору про це і тільки тоді для нас організували пресконференцію з очільницею лабораторії. Я не думаю, що щось кардинально змінилось за 1,5 роки, але є можливість поставити владі питання щодо пандемії на брифінгах, які періодично там відбуваються.
В Луганській області чиновники більш закриті, ніж в Донецькій. Вони відповідають тільки на офіційні запити й роблять це не оперативно. Виходить, що інформація, яку ми від них отримуємо, застаріла для публікацій.
Програма виходить за підтримки Комісії з журналістської етики
Повну програму слухайте в аудіофайлі